Археологічні дослідження на Вінниччині 20-х – першої половини 40-х років

Автор: Потупчик М. В., Потупчик М. Є.

Становлення археологічної науки в Україні в 20-х роках ХХ ст. базувалося на значних досягненнях археологів Російської імперії. Археологія в ХІХ ст. стала досить популярною наукою. Археологічними розкопками захопилися не тільки вчені археологи, а й багато поміщиків дилетантів, що приводило до досить шкідливих наслідків.

Матеріали таких розкопок, зазвичай виконаних недбало, без будь-якої методики, руками селян, не публікувалися, тому що не відповідали навіть тодішнім вимогам. Знахідки зберігалися в приватних колекціях, до яких не мали доступу науковці, з часом зникали. Результати цих розкопок практично невідомі до сьогодні.

В СРСР, розвиваючись на ґрунті вчення марксизму-ленінізму про суспільно-економічні формації, археологія піднялася на вищий щабель і стала дійсно наукою. Радянська влада створила необхідні матеріальні умови для розвитку археології. Після утворення АН УРСР, в її системі у 1919 році була створена Комісія для складання археологічної карти України. За два роки її було перетворено на Археологічну комісію УАН, а в лютому 1922 року - на Археологічний комітет при Першому (історико-філологічному) відділенні ВУАН, на базі якого в червні 1924 року створено Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК). Він очолював і координував усю археологічну діяльність на Україні. На ВУАК була покладена охорона пам'яток археології як від різноманітних руйнувань, так і від самовільних любительських та грабіжницьких розкопок. ВУАКу була доручена видача "відкритих листів" на право проведення археологічних досліджень на території республіки. У 1921 році в системі АН УРСР був створений також Кабінет антропології і етнології, який зосередив свою діяльність на вивченні первісних пам'яток.

Надзвичайно зросли масштаби археологічних досліджень. Кількість археологічних пам'яток, виявлених і досліджених за цей період, обчислюється сотнями. Характерним для радянської археології є комплексне вивчення пам'яток представниками різних наук: археологами, антропологами, палеонтологами, геологами та ін. Але в основному це стосувалося районів великих будівництв, таких як Дніпрогес та ін. В інших регіонах, де не велося масштабних будівельних робіт, археологічні дослідження практично завмерли.

Після революцій 1917 року археологічні дослідження на Вінниччині припиняються аж до створення ВУАК. Комітет приступив до здійснення широких організаційних заходів для розгортання планомірних археологічних досліджень на всій території України. Однак бракувало коштів і керівництво ВУАКу постійно надсилало до місцевої влади телеграми з проханнями про асигнування археологічних досліджень, на які постійно отримувало відмови.

Перша післяреволюційна археологічна експедиція на Вінниччину відбулася лише 1925 року - М.Ф. Біляшівським та П.П. Курінним досліджувалося поселення трипільської культури біля с. Борисівка Іллінецького району (тоді Київської області). Досліджено було 5 ям, які М.Ф. Біляшівський вважав землянками. В наступному році Д.Щербаківський під час обстеження стародавньої фортеці й містечкового будівництва в Озаринцях біля Могилева-Подільського за дорученням мистецького відділу ВУАК випадково оглянув кілька стародавніх поселень і зібрав підйомний матеріал, зокрема в Озаринцях обстежив поселення періоду неоліту і трипільської культури; в с. Вила Ярузькі - поселення трипільської культури і могильник черняхівської культури (урочища Щовб, Садиба Мелешка); в с. Стіна - городище; в с. Воєводчинці - поселення трипільської культури; в с. Борщівці знайдено кілька крем'яних знарядь; в с. Песець - трипільське поселення; в с. Бернашівка знайдена трипільська жіноча статуетка. Дослідник, визначивши культурну належність цих пам'яток, їх наукове значення, підняв питання про необхідність термінового проведення на деяких з них розкопок.

У 1926-27 роках в околицях Гайсина проводив розвідки С.С. Магура. Він обстежив кілька поселень черняхівської культури (названих, слідом за поширеним на той час в українській археології поглядом - "залишками культури римської доби"), неолітичне поселення та поселення трипільської культури між хут. Млинки і с. Карбівка на правому березі р. Соб (притока Південного Бугу).

У 1927-1928 роках директор Бердичівського соціально-історичного музею Т.М. Мовчанівський проводив розвідкові розкопки між селами Плисків і Чернявка Погребищенського району Вінницької області (тепер південна околиця с. Плисків). Було закладено 8 розкопів та 5 траншей (загальною площею 370 м?), в яких виявлено кілька різночасових культурних шарів. На поселенні найдені матеріальні залишки трипільської культури раннього етапу та заключної фази пізнього Трипілля, а також білогрудівської культури, матеріали ранньоскіфського часу та черняхівської культури. Матеріали із розкопок Мовчанівського нині зберігаються в Національному історичному музеї України.

Все ж ці дослідження не мали планомірного характеру і директор Вінницького краєзнавчого музею Г.В. Брілінг неодноразово доповідав до ВУАКу про неможливість проведення в області археологічних досліджень за браком власних фахівців, а також через відсутність коштів для запрошення відповідних спеціалістів. Хоча відомо із спогадів сина Брілінга - Г.Г. Брілінга, що батько сам проводив у 1927 році невеликі археологічні розкопки могильників в с. Черепашинці Калинівського району і Лаврівка Вінницького району. Розкопки проводилися без дозволу ВУАК, жодних матеріалів з них не збереглося, окрім невеличкої бронзової пряжки черняхівської культури у фондах Вінницького обласного краєзнавчого музею, декількох малюнків знахідок, фотографії стенду із знахідками і спогадів сина. Він згадує про розкопки біля одного із цих сіл, але не відомо якого. В спогадах описані поховання на боку із інвентарем у вигляді гончарного посуду, мідного обруча від відерця, поясних пряжок і залишків зброї. За цим описом важко визначити культурну приналежність пам'ятки, але пряжка із Черепашинець, що збереглася в фондах музею, малюнки і фото вказують про належність могильника біля Черепашинець до черняхівської культури. Про пам'ятку біля с. Лаврівка не відомо нічого.

Нарешті зважаючи на неодноразові прохання ВУАКу і за підтримки директора Тульчинського краєзнавчого музею І.Ч. Зборовського Окрінспектура Наросвіти Тульчинського виконкому виділила на археологічні дослідження на Тульчинщині 800 крб. на які планувалося у 1928 році провести археологічні розкопки в с. Білий Камінь (Чечельницький район), а також розвідки на 14 різночасових поселеннях в Бершадському, Тростянецькому, Тульчинському, Томашпільському і Немирівському районах.

Влітку 1928 року ВУАК відрядила для розкопок С.С. Гамченко та М.Л. Макаревича до них також приєднався І.Ч. Зборовський. У селі Білий Камінь після попередніх розвідок було розкопано 3 площадки на поселенні трипільської культури біля присілка "Ситнички". Після цього розкопки були продовжені на трипільському поселенні біля сусіднього села Рогізка в урочищі "Савиринівка", де також було розкопано 3 площадки і розвідано ще 50 житлових площадок. На поселеннях зроблені спостереження щодо трипільського домобудівництва. Виявлені цікаві факти використання дерев'яного каркасу для зведення стін і підтримки даху.

До цього ж між трипільськими площадками було розкопано 6 безкурганних поховань, які відносяться до білогрудівської культури з небагатим інвентарем у вигляді прикрас із бронзи (спіралеподібні та прості кілечка).

У 1928-1929 роках директор Тульчинського краєзнавчого музею ім. Х роковин Жовтневої Революції І.Ч. Зборовський проводив активні археологічні розвідки в Тульчинському, Чечельницькому, Піщанському і Томашпільському районах.

У наступному 1929 році С.С. Гамченко провів невеликі розкопки поселення трипільської культури біля с. Стіна Томашпільського району.

У 1929 році, за завданням ВУАК, М.Я. Рудинський проводив поселення трипіль¬ської культури біля с. Озаринці (ур. Попів город) Могилів-Подільський район. На підставі здобутих на поселенні матеріалів дослідник прийшов до висновку про два різних прояви трипільської культури у Подністров'ї. Ці матеріали в подальшому послужили Пассек Т.С. основою для створення періодизації поселень регіону, виділення локальної групи трипільсько-кукутенської спільності. Матеріали із розкопок Рудинського нині зберігаються в Національному історичному музеї України

30-ті роки розпочинаються із різкої критики діяльності ВУАК, звинувачень його у відірваності від догм марксизму-ленінізму, в буржуазному націоналізму та ізоляції від наукових установ Росії. Тому було вирішено реорганізувати ВУАК об'єднавши його із рядом інших наукових установ в Секцію історії матеріальної культури при УАН (СІМК). Завданням Секції було "перебороти класово-ворожі елементи в науці" і для цього було усунуто від роботи цілий ряд наукових працівників.

Постановою Президії АН від 1934 року СІМК був перетворений на Інститут історії матеріальної культури (ІІМК). ІІМК був створений за зразком Ленінградської державної академії історії матеріальної культури і проіснував в системі АН України до 1938 року.

За ці нелегкі для української археологічної науки роки на території Вінниччини не було проведено майже жодної експедиції. Лише в серпні 1938 року відбулася експедиція І. В. Фабріціус, мета якої була ознайомитися з відомими великими городищами на території України. Заразом експедиція обстежила кілька городищ і на території Вінницької області: Немирівське городище (було закладено кілька шурфів), городище біля с. Вовчок в 3-4 км від Немирівського (знахідок не зафіксовано, культурну приналежність теж) і городище в Криківецькому лісі, яке було описане ще графом А.Бобринським (закладено 3 шурфи, знахідки віднесено до періоду середньовіччя).

Незмінним залишився стан археологічних досліджень на Вінниччині і після реорганізації ІІМКу в Інститут археології АН України.

Наступна археологічна експедиція відбулася лише на початку літа 1941 року. Г.Д. Смірнов за участю співробітників Вінницького краєзнавчого музею М.К. Славського, Т.М. Тимофієвої та Павловської проводив розкопки оборонних укріплень Немирівського городища, але ці дослідження були перервані в зв'язку із початком війни. На жаль, сьогодні не відомо, де зберігаються матеріали з результатами цих робіт. У фондах Вінницького музею наявні деякі знахідки із цих розкопок (фрагменти кераміки) та чотири малюнки олівцем і один олією Т.М. Тимофієвої, розкопаних валів.

У роки Великої Вітчизняної війни археологічні дослідження із зрозумілих причин не проводилися. Невеличкі розвідки і збір матеріалів провів лише німецький археолог К.Раддац (Prof. Dr. Klaus Raddatz 19.11.1914 - 24.12.2002.), який був у роки війни на військовій службі у Вермахті і перебував деякий час у Вінниці. Він провів розвідку в районі м. Вінниці біля сіл Сабарова і Стрижавки, а також зібрав фрагменти трипільської кераміки на свіжо розкопаній землі в районі міської психіатричної лікарні, де на місці трипільського поселення і давньоруського городища були поховані знищені окупантами психічно хворі.

Підсумовуючи короткий огляд археологічних досліджень на Вінниччині 20-40-х років ХХ століття, можна відмітити, що не зважаючи на великі досягнення українських археологів, регіони не охоплені великими будовами індустріалізації фактично залишалися недослідженими. Археологічні дослідження проводилися не систематично, а то і взагалі випадково. Це призвело до нівелювання значення археологічних пам'яток у місцевої влади і як результат втрати їх частини в результаті забудови, розробки кар'єрів, розорювання. Наслідки такої політики відчуваються і досі, незважаючи на значну активізацію археологічних досліджень у 50-80-ті роки ХХ століття, територія області обстежена ледве на 40%. Сім районів не обстежені зовсім.

Археологи - дослідники краю

Біляшівський Микола Федотович (Тодотович) (1867-1926) - український археолог, етнограф, мистецтвознавець, почесний академік Української Академії Мистецтв (з 1918 р.) академік ВУАН по кафедрі української археології (з 1919 р.), дійсний член ВУАК.

Народився 12(24) жовтня 1867 року в Умані Черкаської області. Навчався на юридичних факультетах у Київському і Новоросійському (Одеському) університетах та був вільним слухачем природничого факультету Московського університету (1893 р.). Редактор і засновник додатку до "Киевской старины" - "Археологическая Летопись Южной России" (1899-1905), яку видавав власним коштом, один із засновників і директор Київського міського художньо-промислового і наукового музею, тепер Національного історичного музею (1902-1923 рр.), фундатор історико-краєзнавчого музею на Волині (Городоцький музей барона Ф.Штейнгеля). Член 1-ої Державної Думи (1906 р.). Починаючи з 1887 року досліджував археологічні пам'ятки на території Київщини, Волині і Поділля від кам'яного віку до раннього середньовіччя, вивчав нумізматику і історію українського козацтва. Один із засновників Київського товариства охорони пам'яток старовини і мистецтва (1910 р.). Автор першого закону Української республіки про охорону пам'яток історії, культури і мистецтва (1918 р.). Брав участь у підготовці та проведені кількох Всеросійських археологічних з'їздів (у Москві, Вільно, Ризі, Києві, Харкові, Катеринославі). У 1925 році провів археологічні дослідження поселення трипільської культури біля с. Борисівка Іллінецького району, які розпочав ще на початку 1900-х років.

Залишив 70 наукових публікацій. Серед них: Монетные клады Киевской губернии.- К., 1889; Первобытный человек на берега хр. Днепра вблизи г. Києва // Киевская старина.- 1890.- №4; Раскопки на Княжей горе в 1891 // Киевская старина.- 1893.- №1; Раскопки на Княжей горе в 1892 // Киевская старина.- 1893.- №41; Ближайшие задачи археологии Юга России // Археологичес¬кая летопись Южной России.- 1903- №1; Дещо про українську орнаментику // Сяйво.- 1913.- №3; Борисівське городище // Трипільська культура на Україні.- К., 1926.- Вип.1.

Гамченко Сергій Свиридович (1859-1934) - військовий, український археолог, віце-президент Всеукраїнського археологічного комітету АН України (з 1928 р.). Народився в с. Ратне Ковельського повіту Володимир-Волинської губернії. Після закінчення Київської гімназії навчався у 1876-1880 роках на вечірньому відділенні фізико-математичного і історико-філологічного, факультетів Київського університету, у Московському університеті в 1881-1882 роках. Після закінчення навчання захопився науково-краєзнавчою роботою, проводячи її у Вільно, Житомирі та Одесі. У 1883 році закінчив Військове училище в Москві і перебував на військовій службі в Житомирі, де в 1900 організував Товариство дослідників Волині. Стає член-кореспондентом Київського товариства старожитностей і мистецтва та членом Історичного товариства Нестора літописця при Київському університеті. У 1904 році переводиться по військовій службі до Петербургу, де веде дослідження навколо міста. У 1906 - був обраний членом Російського археологічного товариства. У 1911 - закінчив Петербурзький археологічний інститут і захистив дисертацію "Дюнные неолитические стоянки на побережье Финского залива". У 1913 обраний членом Петербурзького археологічного інституту. Під час першої світової війни у чині генерала артилерії служив у Казані. У 1918 повертається до Житомира і з 1919 працює завідуючим археологічного відділу Волинського музею і вивчає пам'ятки Житомирщини.

Археологічну діяльність розпочав у 1878 році під керівництвом проф. В. Б. Антоновича розкопками городища Х-ХІ ст. на Житомирщині. З 1896 року проводить самостійні дослідження. Регіон його наукових інтересів - Волинь і Поділля. За дорученням Імператорської археологічної комісії та Імператорського Російського Археологічного Товариства проводив розкопки та розшуки на Київщині, Волині, Поділлі, Херсонщині, Одещині, Бесарабії, на території Житомира та його околицях, у районах річок Тетерева, Кам'янки, Гуйви. У 1909 Імператорська археологічна комісія поставила питання про призначення трипільських площадок, для вирішення якого доручила С. С. Гамченкові, як "одному из испытанных русских археологов", провести дослідження на Південному Бузі (Балтський, Ольгопольський, Брацлавський пов.). У 1909-13 роках вчений відкрив близько 45 нових пам'яток, більшість яких належала до трипільської культури. У результаті проведених розкопок він дійшов до висновку про житловий характер трипільських площадок (трипільська колекція за 1909 зберігається в Ермітажі). У 1925 році Гамченко запрошений до Києва, обраний віце-президентом ВУАК, за дорученням якого проводив розкопки в Києві та на Волині, а з 1928 відновлює розкопки на Поділлі (с. Білий Камінь, Печера, Марківка, Стіна, Буди, Баглак), де виявив пам'ятки полів поховань ІІ-ІV ст. У 1929 працював в Ізюмському районі Харківської області у складі Дніпрогесівській археологічної експедиції 1927-1932 років. У 1930 провів останні розкопки у с. Баглаї (Хмельницька обл.), після чого виходить на пенсію та переїздить до Житомира. Гамченко помирає під час голоду в 1934. Коло його наукових інтересів було дуже широким - від палеоліту до пам'яток Київської Русі. Відкрив чисельні пам'ятки трипільської культури на Південному Бузі. Багато зробив для дослідження ранньослав'янських та давньоруських пам'яток Волині, Поділля, Київщини, Харківщини та інших місць на Україні. Створив власну школу дослідників: І. Левицький, М. Макаревич, О. Лагодовська та ін

Залишив багато наук, праць, але більшість з них неопубліковані. Серед них: "Раскопки 1909 г. трипольской культуры на Подолье", "Курганний некрополь в ур. Гремяче", "Кургани з трупоспаленням по р. Гуйві", "Трипільська культура на Волині по даних розкопів 1890, 1924 і 1926 рр.", "Трипільська культура на Волині (по дослідам р[оку] 1927)", "Розкопи р[оку] 1928 першоджерел трипільської культури у с. Білому Камені на Тульчинщині" (останні три роботи були призначені до 2 і 3 випуску "Трипільського збірника" ВУАК). Із опублікованих: Житомирський могильник. Археологическое исследование Житомирской групы курганов.- Житомир, 1888; Городища и могильники по р. Корчеватой // Тр.IX Архелологического Съезда.- 1897.- Т.ІІ; Древний поселок и могильник в урочище Стуга близ с. Студентка Житомирского уезда Волынской губернии. // Чтения обіщества Нестора-летописца.- 1899.- Кн.ХІІІ.- Отд.ІІ; Раскопки в бассейне р. Случи // Тр.IX Архелологического Съезда.- 1897.- Т.І; Спостереження над даними дослідів трипільської культури 1909-1913 рр. // Трипільська культура на Україні.- К., 1926.

Зборовський Іполит Чеславович (1875-1937) - краєзнавець Поділля, етнограф, музеєзнавець, археолог. Народився в с. Яланець, тепер Бершадського району Вінницької області. Навчався в художній школі Одеси, завершив навчання в Мюнхені. У 1906 році засновує перші сільські кооперативи - споживчий, кредитовий та сільськогосподарський. Стає головою кредитового та сільськогосподарського товариств та членом правління Подільської губернської кредитової спілки. Водночас цікавиться і збирає пам'ятки старовини та народної творчості. За дорученням М.Ф. Біляшівського з 1912 року починає збирати фольклорні записи і етнографічні матеріали Поділля. Під час першої світової війни вступає до "Союзу міст", за дорученням якого займається збиранням етнографічних матеріалів в Галичині та на Буковині. У 1917 році стає головою Ольгопільської міської управи та делегатом до Центральної Ради. Його обирають дійсним членом Центрального комітету охорони пам'яток старовини й мистецтв на Україні. У 1918 році за доносом заарештований австрійським командуванням і засуджений до страти, але згодом його звільнили. У 1920 році виступає фундатором наукового товариства ім. Антоновича і засновує у Бершаді краєзнавчий музей, який очолює протягом 1920-1922 років. У 1927 організовує в Тульчині краєзнавчий музей, реставрує будинок, в якому жив П.І. Пестель, утворює одне з провідних на Поділлі краєзнавче товариство. Хвиля репресій кінця 20-х років зачепила і Зборовського, в 1929 році його заарештовують у справі СВУ і засилають до Архангельська. Повернувшись на Україну він деякий час живе у страшних злиднях, а згодом його знову заарештовано НКВС і розстріляно у 1937 році.

Із археологічних напрацювань зберігся лише рукопис "Матеріалів до методів польових досліджень" в Науковому архіві інституту археології НАН України.

Курінний Петро Петрович (1894-1972) - український археолог, етнограф. Народився 1 травня 1894 року в м. Умані на Черкащині. Закінчив Уманську гімназію у 1913 році та Київський Університет св. Володимира у 1917 році. У 1911-1913 роках проводить самостійні експедиції для збирання археологічних та етнографічних матеріалів на Уманщині, Липовеччині, Звенигородщині, Черкащині. У 1913 році працює у проф. Фармаковського в Ольвії та на розкопках скіфських курганів біля Умані. У 1913-1914 роках працює на практиці в Київському музеї старовини і мистецтва у В.Хвойки та М.Біляшівського. З 1915 року - секретар історико-етнографічного гуртка при Київському університеті. Був одним із фундаторів Комітету охорони пам'яток старовини в Києві. У 1916 році керував археологічною експедицією до Пензенської губернії (відкриття монгольського міста Мухші) та Саратівської губернії. Того ж року обраний дійсним членом Саратівської вченої архівної комісії. З 1918 року - учитель історії, а з 1921 - директор Уманської чоловічої гімназії, засновник і перший директор соціально-історичного музею Уманщини. У 1924 році П.Курінного обрано дійсним членом ВУАК, з 1926 - секретарем трипільської комісії ВУАКу. У 1924 році - директор Музею культів і побуту в Києво-Печерській Лаврі.

Дослідник білогрудівської та трипільської культур. У 1925-1928 за дорученням УАН керував експедиціями в на поселеннях трипільської культури в Райках, Молодистому, Плискові, Чернявці, Красноставці, Берендичі, Біликівці, Ягнятині, на Києво-Кирилівських висотах. У 1925 році брав участь в експедиції М.Біляшівського на Борисівському городищі в Іллінецькому районі. У 1925-28 проводив розкопки великого трипільського поселення в с. Томашівці поблизу Умані, яке дало назву тпомашівській локальній групі трипільської культури.

З 1925 по 1932 роки - директор Всеукраїнського музейного містечка та Лаврського заповідника. У 1929 році П.Курінного обрано вченим секретарем ВУАН. У 1928-1930 роках науковий співробітник кафедри Мистецтвознавства при УАН.

У 1933 заарештований "за членство в контрреволюційній організації", протягом 5 років не мав права працювати за фахом. Під час окупації німецькими військами України залишився у Києві. З квітня по листопад 1942 року працював у Київському Музеї переходової доби. У вересні 1943 року емігрував до Німеччини, де врешті зупинився у Мюнхені. Професор Українського Вільного університету, дійсний член НТШ, голова УАН у Німеччині, член редакційної колегії журналу "Український історик" (США). Помер 1972 року у Мюнхені.

Основні праці: Археологічна розвідка в околицях с. Колодистого над річкою Синицею на Гуманщині [Черкас, обл.] // Короткі звідомлення Всеукраїнського археологічного комітету (далі - КЗ ВУАК) за 1926.- К., 1927.- С.63-70; Важливі матеріали щодо встановлення відносної хронології трипільських селищ // Хроніка археології та мистецтва.- 1930.- Ч.2.- С.23-30; Раєцька могила на Бердичівщині [Житом, обл.] // КЗ ВУАК за 1926.- К., 1927.- С.71-78; Розкопи біля с. Томашівки [Черкас, обл.] // КЗ ВУАК за 1925.- К., 1926.- С.54-60; Розкопи біля с. Томашівки на Гуманщині // КЗ ВУАК за 1926.- К., 1927.- С.54-62.

Магура Сильвестор Сильвестрович (1897-1937) - український археолог. Народився 2 січня 1897 року в с. Гусине поблизу м. Холм Люблінської губернії (тепер м. Хелм на території Польщі). Закінчив Миколаївську гімназію в м. Ревель Естляндської губернії (нині Таллін). 1917 року вступив до Київського університету, але у 1920 році перервав навчання і до 1922 року працював учителем та завідуючим школою при цукроварні у Гайсині. Продовживши навчання і закінчивши у 1925 році Київський інститут народної освіти (так тоді називався університет) і Київський археологічний інститут, працює співробітником археологічного відділу Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Г. Шевченка, де розпочинає вивчення археологічних пам'яток в Україні. У 1927-1930 роках навчається в аспірантурі Всеукраїнського історичного музею і захищає дисертацію на звання наукового робітника в галузі археології за темою "Обробка кістки та рогу у слов'ян Київської землі за княжих часів (раннього феодалізму)". Навчаючись в аспірантурі і після її закінчення бере активну участь в експедиційних дослідженнях, вивчає матеріали музейних фондів, друкує ряд праць з різної тематики. У середині 30-х років стає одним з провідних українських археологів, одним з фундаторів ІІМК ВУАН, працівником Всеукраїнського історичного музею, керівником Трипільської експедиції на Київщині. Створив перший покажчик радянської літератури з археології України за 1917-28 роки, який нараховував понад 250 назв. У 1937 році, в результаті безпідставно тяжких звинувачень, заарештований і розстріляний. Посмертно реабілітований у 1960 році.

Основні наук, праці: Питання побуту на підставі уламків трипільської культури // Трипільська культура на Україні.- К., 1926, Вип.1; Дослідження так званої "трипільської культури" // Наукові записки Інституту історії матеріальної культури Української Академії наук (далі - НЗ ІІМК УАН).- 1935.- Кн.3/4; Експедиція 1934 р. для дослідження пам'яток трипільської культури // НЗ ІІМК УАН.- 1937.- Кн.2; До питання про стару слов'янську кераміку часів родоплемінного ладу (з приводу розкопів на горі Киселівці в Києві 1932 р.) // НЗ ІІМК УАН.- 1934.- №1.

Макаревич Михайло Леонтійович (1901-1988) - український археолог, дослідник Волині і Поділля. Народився в Бердичеві 24 липня 1901 року. Закінчив музейний відділ Київського Художнього інституту в 1929 році. Працював з 1930 по 1935 роки в ІІМК ВУАН художником та креслярем. З 1937 і до 1971 рік - науковим співробітником ІА АН УРСР. Досліджував пам'ятки трипільської культури та ранньої бронзи. Брав участь у трипільських експедиціях: розкопки у с. Білий Камінь і Рогізка в 1928 році, у Колодяжному, в 1929-1930 роках, на Коломийщині в 30-ті роки, в Городському в 1939 році, а також у розкопках у Михайлівні у 40-і роки, в Наволочі в 1948 році і на Південному Бузі в Транівці та Сабатинівці в 50-60-ті роки.

Мав близько 30 наукових публікацій. Серед них: Раскопки первого Михайловского поселения // Краткие сообщения Института археологии Академии наук УССР (далі - КСИАУ).- 1955.- Вып.4; Середньобузька експедиція по дослідженню пам'яток трипільської культури // Археологічні пам'ятки (далі - АП).- 1952.- Т.4; Статуэтки трипольского поселения Сабатиновка // КСИАУ.- 1954.- Вып.3: Трипільське поселення біля с. Павалочі // АП.- 1952.- Т.4; Исследования в районе с. Стена на Среднем Днестре // КСИАУ.- 1960.- Вып.10; Клад крем'яних сокир (з с. Кислицького Вінницької обл.) // Археология СССР.- Т.16.- 1964; Об идеологических представлениях у трипольских племен // Записки Одесского археологического общества.- 1960.- Т.1.

Мовчанівський Тодось Миколайович (1899-1938) - український археолог, історик, етнограф, музеєзнавець. Народився 9 травня 1899 року в с. Берестовець (нині - Уманського району Черкаської області). Навчався в Уманській бурсі, закінчив 3 класи Одеської семінарії і Київську семінарію. Працював директором школи у с. Берестовці з 1919 по 1922 рік, а в 1923-1924 - у с. Краснопільці Уманського району. У 1923 році, завдяки співробітництву з членами ВУАК П.П. Курінним, С.С. Гамченком, М.О. Макаревичем, вперше взяв участь у археологічних розвідках і розкопках на Уманщині. У 1925 році створив Бердичівський краєзнавчий музей і його філію в с. Погребище (нині райцентр Вінницької обл.), завдяки чому вперше на Бердичівщині організовуються стаціонарні археологічні дослідження. У 20-30-х роках брав участь в роботі Ольвійської, Побузької і Райковецької експедицій. У 1926-1927 - проводив розкопки Райковецького кургану та могильника на р. Гнилоп'ять У 1928 - розвідки в с. Юр'ївка, Вовчинці, Погребище, Гужин, Яготин та ін. Після реорганізації ВУАК у 1935 році запрошений на посаду вченого секретаря і наукового співробітника секторів рабовласницької формації та феодалізму СІІМК ВУАН (потім ІІМК). Організовував у жовтні 1933 року конференцію археологів та етнографів, публікував інформаційні огляди про експедиційні роботи, проводив семінари з методики археологічних досліджень, щорічні звітні виставки інституту та продовжував наукову діяльність: вивчав на Житомирщині та Київщині давньоруські городища.

Він створив систему наукової фіксації процесу розкопок, що складається з щоденників, які ведуться за єдиною схемою, загальних реєстрів знахідок, графічних та фоторобот. За його ініціативою в структурі ІІМК була створена лабораторія археологічної технології ВУАМ, яка мала у своєму розпорядженні пристосування для виконання мікроскопічних досліджень, хіміко-технологічних аналізів. Увагу дослідника привертали питання методології й методики археологічної науки, найбільш чітко вони визначились у праці "Чергові методологічні питання трипільської проблеми". У 1937 році проводив розкопки на території Михайлівського собору у Києві. Наступного року заарештований по звинуваченню в належності до так званої української контрреволюційної націоналістичної організації і того ж року розстріляний. Реабілітований посмертно у 1971 році.

3 багатої наукової спадщини Мовчанівського мало що було опубліковано: Археологічна розвідка на території кол. Михайлівського собору в Kиєві // НЗ ІІМК.- К., 1937.- №2; Археологічні дослідження в Kиєві // НЗ ІІМК.- К., 1935.- №3/4; Райковецьке городище XI-ХІІІ ст. (Попереднє повідомлення за 1929-1934 pp.) // НЗ ІІМК.- К., 1935.- №5/6; Розкопки середньовічного городка // Глобус.- К., 1935.- №6; Обработка металла на Украине ХІІ-ХІІІ вв. по материалам Райковещого городища // Проблемы истории докапиталистических обществ.- М.-Л., 1934.- №5.

Рудинський Михайло Якович (1887-1958) - український археолог, історик, етнограф, мистецтвознавець, доктор історичних наук (з 1948).

Народився 14 жовтня 1887 року в с. Охтирка на Сумщині. Навчався в Петербурзькому історико-філологічному інституті (1905-07) та історико-філологічному факультеті Харківського університету (1907-10). З 1910 по 1917 роки вчителював у начальних закладах Путивля, Переяслава, Петрограду. До 1925 року працював директором Полтавського художнього музею (який був створений ним у 1919 р.), завідувачем археологічного відділу і директором Центрального пролетарського музею Полтавщини, в історичному музей і Лаврі у Києві. З 1925 по 1933 роки працював у інституті археології АН УРСР. У 1930-34 - професор, завідувач сектору докласового суспільства Українського інституту матеріальної культури в Харкові. У березні 1934 засуджений за політичними мотивами як "ворог народу" і засланий до таборів півночі СРСР. Повернувся із заслання у 1943 році і продовжив роботу в Інституті археології АН УРСР на посадах вченого секретаря та зав. відділом первісної археології. Засновник та член редколегії археологічних видань "Короткі звідомлення ВУАК", "Антропологія", "Археологія", "Археологічні пам'ятки". Брав активну участь в організації та проведенні Дніпробудівської археологічної експедиції (1927-32); у 50-ті роки XX ст. керував комплексним дослідженням Кам'яної Могили поблизу Мелітополя.

У 1924-29 - член Всеукраїнського археологічного комітету ВУАН та його вчений секретар, дійсний член Трипільської комісії ВУАК. У 1926-31 роках за завданням комісії дослідив на території Поділля вздовж лівих приток Середнього Дністра поселення трипільської культури: Брага, Велика Слободка, Кадіївці (ур. Бавки), Китайгород, Озаринці (ур. Попів город), Патринці та ін. На підставі здобутих на поселеннях Озаринці, Кадіївці матеріалів прийшов до висновку про два різних прояви трипільської культури у Подністров'ї. Підготував до друку рукопис розділу монографії Вовка Ф.К. "Вироби передмікенського типу в неолітичних становищах на Україні", присвячений пам'яткам трипільської культури (1928). Помер 23 червня 1958 року у Києві.

Основні праці: Деякі підсумки та ближчі завдання палеонтологічних вивчень у межах УРСР. Палеоліт. Епіпалеоліт. Ранній неоліт // Антропологія.- 1931.- №4; До питання про культури "мезолітичної доби" на Вкраїні // Антропологія.- 1928.- №1; До питання про палеолітичну знахідку у с. ІІІаповалівці на Конотопщині // Четвертичний період.- К., 1931.- Вып.1/2; Досліди в Журавці (Чернігівська обл.) // Антропологія.- 1929.- №2; Дубно-Кременецька палеолітична експедиція // Археологічні пам'ятки.- 1952.- Т.І; З матеріалів до вивчення передісторії Поділля // Антропологія.- 1929.- №2; К вопросу о древнепалеолшпических орудиях ііз кварщіта // Краткие сообщения Института изучения материальной культуры.- 1959.- Вып.73; Пушкари. Материалы к истории изучения палеолитических стоянок у с. Пушкари Новгород-Северского р-на на Черниговщине // Советская археология.- 1947.- Т.9; Пушкарівський палеолітичний постій і його місце в українському палеоліті // Археология.- Вып.1.- 1947; Археологічні збірники Полтавського музею.- Полтава, 1928; Кістяні вироби Мізенської палеолітичної стації.- К., 1931; Коротке звідомлення за діяльність ВУАК при ВУАН в галузі археологічних дослідів у 1925.- К., 1926; Археологічні звідомлення р. 1926 // Короткі звідомлення ВУАК 1926.- К., 1927; Досліди на Кам'янеччині // Там само; Попівгородський вияв культури мальованої кераміки: 3 повідомлення про наслідки дослідного сезону р. 1929 // Антропологія.- 1930.- №3.

Фабриціус Ірина Василівна (1882-1966) - український археолог.

Народилася 30 травня 1882 року у Києві. Закінчила Вищі жіночі курси у Петербурзі. Працювала в Херсонському музеї старожитностей з 1923 по 1931 роки спочатку хранителем, а потім директором. У 1934-1935 - в Ермітажі, а в 1934-1936 - науковим співробітником ІІМК. З 1951 - в Інституті археології АН УРСР, кандидат історичних наук. Досліджувала скіфську археологію, зокрема, пам'ятки "звіриного стилю". Брала участь у багатьох археологічних, експедиціях і розкопках скіфських городищ і курганів: Аджигольського городища (1924), Любимівського городища і кургану (1926), Немирівського, Пастирського, Матронівського, Гаврилівського, Шарпівського городищ (1938-1940). Керувала Тясминською експедицією (1947).

Залишила 27 наукових публікацій: Археологическая карта Причерноморья УССР.- К. 1951.- Т.І; До питання про топографізацію племен Скіфії // Археология СССР.- Т.5.- 1951; Любішівське городшце // ВОКК. Секція археології.- 1930.- №4/5; Тясмннська експедиція // Археологічні пам'ятки.- 1949.- Т.2; Тясминська експедиція 1947 // Археологічні пам'ятки.- 1952.- Т.4; Провідник по Херсонському державному історико-краєзнавчому музею. Загальний нарис.- Херсон, 1929.

Щербаківський Данило Михайлович (1877-1927) - український археолог, етнограф, мистецтвознавець, музеєзнавець.

Народився 18 грудня 1877 року в с. Шпичинці Київської губернії у родині священиків. Закінчив історико-філософський факультет Київського університету в 1901 році і був залишений при кафедрі російської історії учнем проф. В.Б. Антоновича, з яким проводив археологічні розкопки в Київській і Херсонській губернії у 1902. Викладав в Уманській і Київській гімназіях у 1906-1910. У 1910 почав працювати зав. відділом історії побуту і народного мистецтва Київського міського музею, в якому з перервами працював до кінця життя. У 1911 році був відряджений за кордон до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії і Швейцарії, де ознайомився з видатними пам'ятками історії та мистецтва і з організацією музейної справи. Під час першої світової війни був в армії, служив офіцером артилерії. З 1917 по 1927 викладав історію та історію мистецтва в Археологічному, Архітектурному та Художньому інститутах у Києві. Одночасно працював зав. відділом народного мистецтва у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т.Г. Шевченка, куди передав велику кількість історичних, етнографічних та художніх пам'яток. Він відвідав численні місцевості Київщини Волині, Поділля, Чернігівщини, Полтавщини, Херсонщини, Запоріжжя, Галичини та Буковини, де зібрав колекцію українського народного мистецтва, яка мала 30 тис. експонатів. Був обраний товаришем голови ВУАК, організував археологічні дослідження Поділля та Волині. Прихильник ідеї, що дослідження української археології та етнографії треба провадити шляхом якнайбільшого втягнення українського селянства та інтелігенції до наукових організацій громадського характеру, Д.М.Щербаківський сам працює над утворенням таких установ. Він брав участь а організації Кабінету Антропології і етнології ім. Вовка, був фундатором Етнографічного товариства в Києві, був членом Київського та Львівського наукових товариств, фундатором Київського архітектурного інституту, Української Академії мистецтв, Київського художнього інституту, Українського археологічного інституту, кафедри мистецтвознавства в Києві та заступником президента Українського Археологічного Комітету при УАН. У 1926 за дорученням Всеукраїнського археологічного комітету ВУАН вчений обстежив територію біля Могилів-Подільського, виявивши поселення трипільської культури. Звернув увагу на різноманітність поширення на цій території типів трипільської культури з прикрашеним заглибленим орнаментом і розписним (мальованим) посудом. У зв'язку з переслідуваннями, трагічно загинув, кинувшись 6 червня 1927 у Дніпро.

Більшість наук, праць залишилася в рукописах. З публікацій можна вказати: Оправи книжок київських золотарів.- К., 1926; Український портрет.- К., 1925 (у співавт.); Український килим.- К., 1927; Раскопки курганов на пограничье Киевской и Херсонской губерний // Краткие сообщения.- К., 1905.

Додаткова інформація

  • Назва статті: Археологічні дослідження на Вінниччині 20-х – першої половини 40-х років
  • Автор статті: Потупчик М. В., Потупчик М. Є.
  • Рік публікації: 2008