Посиленню окупаційного режиму в області сприяло розміщення поблизу с. Коло-Михайлівка Вінницького району військово-польової ставки А. Гітлера під назвою «Вервольф» (з німецької «озброєний вовк»), ставки Г. Герінга «Штайнбрух» (з німецької «каменоломня») в с. Черепашинці Калинівського району та генерального штабу сухопутних військ Німеччини у Вінниці.
Назва ставки змінювалася тричі: поки будували — «Eichenhain» («дубовий гай»), потім — «Werwolf» («перевертень»), пізніше «Wehrwolf» («озброєний вовк» або «вовк-захисник»).
Ставка була побудована приблизно за 8 км на північ від Вінниці, праворуч від шосе Вінниця-Житомир, на ділянці лісу завдовжки близько 2,5 км і завширшки близько 300 м. Її територія складалася з двох зон: основної і центральної. Центральна зона була огороджена дротяною сіткою заввишки 2,5 м, над нею натягнуто 2 ряди колючого дроту. На північній околиці лісу збудовано електростанцію, а на березі Південного Бугу — станцію водогону. Навколо лісу, на високих деревах, через кожні 200 м встановлено стаціонарні спостережні пости. На узліссі споруджено велику кількість наземних постів, укріплень, дзотів, кулеметних гнізд, позицій для польових гармат.
Навколишні поля охоронялися численними патрулями. З півдня, на вигоні, був розміщений невеликий аеродром для літаків зв’язку. З повітря ставку охороняли батареї зенітних гармат, а також винищувачі з Калинівського аеродрому. Ставка мала телефонний зв’язок із Берліном, Вінницею, ставкою Г. Герінга, аеродромом у Калинівці тощо. У центральній зоні розміщувались: будинок А. Гітлера з бомбосховищем, будинок М. Бормана, загальний бункер, будинки служби безпеки, генералів, керівників збройних сил, персональних ад’ютантів, секретарок, преси, слуг; лазня і перукарня, вузол зв’язку, готель, казино, басейн.
Спорудження ставки під Вінницею було розпочато наприкінці 1941 р. Роботи велись за участю німецьких архітекторів, інженерів, робітників та громадян окупованих німцями країн. Широко застосовувались сили німецької військово-будівельної організації «Тодт» (Organisation Todt), рабська праця військовополонених і місцевих жителів. Їх братська могила — по інший бік шосе. Військовополонені виконували лише важкі підготовчі роботи: копання котлованів, видобуток граніту в кар’єрі тощо. До основних будівельних робіт у центральній зоні вони не допускалися. Деякі підготовчі роботи за межами центральної зони під наглядом німців здійснювали і місцеві жителі — готували будівельні матеріали, рубали ліс, вели земляні роботи, прибирали територію.
Будівництво просувалось досить швидко. В німецькому донесенні від 10 квітня 1942 р. повідомлялося про майже повне завершення багатьох робіт. У той час на будівництві були задіяні 4086 робітників, в тому числі 991 громадянин Німеччини, 1495 іноземців, приблизно 500 солдатів будівельних батальйонів, близько 1100 військовополонених.