Державні закупівлі
Оголошення
Посиленню окупаційного режиму в області сприяло розміщення поблизу с. Коло-Михайлівка Вінницького району військово-польової ставки А. Гітлера під назвою «Вервольф» (з німецької «озброєний вовк»), ставки Г. Герінга «Штайнбрух» (з німецької «каменоломня») в с. Черепашинці Калинівського району та генерального штабу сухопутних військ Німеччини у Вінниці.
Назва ставки змінювалася тричі: поки будували — «Eichenhain» («дубовий гай»), потім — «Werwolf» («перевертень»), пізніше «Wehrwolf» («озброєний вовк» або «вовк-захисник»).
Ставка була побудована приблизно за 8 км на північ від Вінниці, праворуч від шосе Вінниця-Житомир, на ділянці лісу завдовжки близько 2,5 км і завширшки близько 300 м. Її територія складалася з двох зон: основної і центральної. Центральна зона була огороджена дротяною сіткою заввишки 2,5 м, над нею натягнуто 2 ряди колючого дроту. На північній околиці лісу збудовано електростанцію, а на березі Південного Бугу — станцію водогону. Навколо лісу, на високих деревах, через кожні 200 м встановлено стаціонарні спостережні пости. На узліссі споруджено велику кількість наземних постів, укріплень, дзотів, кулеметних гнізд, позицій для польових гармат.
Навколишні поля охоронялися численними патрулями. З півдня, на вигоні, був розміщений невеликий аеродром для літаків зв’язку. З повітря ставку охороняли батареї зенітних гармат, а також винищувачі з Калинівського аеродрому. Ставка мала телефонний зв’язок із Берліном, Вінницею, ставкою Г. Герінга, аеродромом у Калинівці тощо. У центральній зоні розміщувались: будинок А. Гітлера з бомбосховищем, будинок М. Бормана, загальний бункер, будинки служби безпеки, генералів, керівників збройних сил, персональних ад’ютантів, секретарок, преси, слуг; лазня і перукарня, вузол зв’язку, готель, казино, басейн.
Спорудження ставки під Вінницею було розпочато наприкінці 1941 р. Роботи велись за участю німецьких архітекторів, інженерів, робітників та громадян окупованих німцями країн. Широко застосовувались сили німецької військово-будівельної організації «Тодт» (Organisation Todt), рабська праця військовополонених і місцевих жителів. Їх братська могила — по інший бік шосе. Військовополонені виконували лише важкі підготовчі роботи: копання котлованів, видобуток граніту в кар’єрі тощо. До основних будівельних робіт у центральній зоні вони не допускалися. Деякі підготовчі роботи за межами центральної зони під наглядом німців здійснювали і місцеві жителі — готували будівельні матеріали, рубали ліс, вели земляні роботи, прибирали територію.
Будівництво просувалось досить швидко. В німецькому донесенні від 10 квітня 1942 р. повідомлялося про майже повне завершення багатьох робіт. У той час на будівництві були задіяні 4086 робітників, в тому числі 991 громадянин Німеччини, 1495 іноземців, приблизно 500 солдатів будівельних батальйонів, близько 1100 військовополонених.
Всі військовополонені (за деяким даними 14 тис.) були знищені на місці будівництва, і лежать у братській могилі в с. Коло-Михайлівка. Але, відповідно до довідки начальника оперативної спецгрупи НКДБ Г. Рогатнева «Про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера біля м. Вінниці» від 13 березня 1944 р., за весь час будівництва ставки загинуло близько 2 тис. військовополонених. У квітні 1942 р. військовополонені, які залишилися живими, були вивезені, їх доля невідома.
З метою посилення безпеки території ставки протягнуто більше 6 км дротяної сітки і понад 12 км міцних загороджень із колючого дроту (так звана «фландрська огорожа»). Для маскування споруд завезено і висаджено біля 800 дерев, кілька тисяч кущів, покрито дерном майже 12 тис. м2 землі. Також побудовано кілька кілометрів шосе і пішохідних доріжок. Між Берліном і Вінницею встановлено пряме щоденне залізничне і повітряне сполучення.
Охорону ставки здійснювала спеціальна військова частина дивізії «Велика Німеччина» — батальйон супроводу фюрера. Охорона перевіряла документи усіх осіб (включаючи й німців), які проходили чи проїздили повз ставку. Суворій перевірці підлягали усі незалежно від звання.
У районі Вінниці було зосереджено великі сили поліції та інших спецслужб. Наприкінці грудня до «Вервольфу» з-під Лубен прибула спеціальна група таємної польової поліції «Ост» («Схід»), яка знаходилась у розпорядженні начальника служби державної безпеки при ставці Г. Раттенхубера — оберфюрера СС і полковника поліції.
Як свідчать німецькі документи та історики, Гітлер перебував у ставці, з перервами, майже чотири місяці. Вперше він прибув сюди 16 липня 1942 р. для того, щоб бути «ближче» до своїх військ, які 28 червня розпочали великий літній наступ на Сталінград і Кавказ (операція мала назву спочатку «Блау», а потім «Брауншвейг»).
23 липня Гітлер підписав директиву № 45 про оволодіння Чорноморським узбережжям Кавказу і Сталінградом та подальший наступ на Баку. Хоча в цих боях вермахту вдалося досягти великих територіальних успіхів і вийти до гір Кавказу й Волги, у нацистів не залишилося сил для подальшого наступу. Тому 9 вересня 1942 р. Гітлер звільнив з поста командувача групи армій «А» генерал-фельдмаршала В. Ліста і тимчасово перебрав на себе його функції (до цього моменту фюрер вже був головнокомандуючим усіма збройними силами і командуючим сухопутними військами Німеччини). 14 жовтня у «Вервольфі» він підписав оперативний наказ № 1 про перехід до стратегічної оборони на Східному фронті, 31 жовтня відбув до «Вольфсшанце» (територія сучасної Польщі).
Вдруге Гітлер побував у «Вервольфі» в лютому–березні 1943 р., де прийняв рішення провести велику операцію проти угрупування радянських військ у районі Курська. 13 березня 1943 р. Гітлер здійснив переліт Вінниця–Запоріжжя–Смоленськ. В цей же день підписав оперативний наказ № 5 про ведення бойових дій у найближчі місяці, оточення й знищення червоних військ на Курському виступі (надалі ця операція одержала кодову назву «Цитадель»).
У серпні 1943 р. радянські війська розпочали визволення Донбасу. Генерал-фельдмаршал Е. Манштейн, який командував групою армій «Південь», наполегливо вимагав від Гітлера додатково 12 дивізій, щоб утримати цей надзвичайно важливий промисловий район. Для вирішення питання у «Вервольф» 27 серпня 1943 р. прибув Гітлер. 17 вересня 1943 р. ставка була передана генерал-фельдмаршалу Манштейну, штаб якого незабаром перемістився до Вінниці.
Доля «Вервольфу» вирішилась у ставці «Вольфсшанце» 28 грудня 1943 р., коли Гітлер зі своїм вищим генералітетом обговорював донесення Манштейна з Вінниці. На початку березня 1944 р. всі споруди «Вервольфу» були підірвані та спалені.
Польова ставка Гітлера «Вервольф» — одне з найзагадковіших місць в Україні часів Другої світової війни. Навколо неї існує безліч міфів і легенд, історики зосередили свою увагу на дослідженні цього таємничого об’єкта. Проте складність дослідження «Вервольфу» полягає в тому, що не збереглося жодних документів щодо його будівництва, планування бункерів, долі радянських військовополонених, які працювали на важких будівельних роботах. В основу всіх досліджень лягла довідка оперативної групи НКДБ «Про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера біля м. Вінниці» — адже саме ця довідка була складена людьми, які у березні 1944 р. обстежили її територію. У ній з військовою точністю і лаконічністю викладено географічне розташування ставки, опис бункерів, охорону та знищення об’єкта.
