Відтоді вона – улюблена декоративна рослина мільйонів людей, хазяйка балконів і підвіконь, мешканка, напевно, кожної оселі. Втім, одна справа – кілька горщиків біля вікна… Й зовсім інша – мати велетенські квіткові колекції та самотужки виводити нові, химерні сорти. Власне, цим і займаються вінницькі флористи, об’єднані в клуб.

Зала Вінницького обласного краєзнавчого музею під час такого вернісажу перетворюється на неймовірної краси оранжерею, повну кольорів і відтінків. Тут можна побачити синю фіалку з білими й рожевими смужками, рожеву в синю цятку та ще з білою, наче мереживо, облямівкою, та навіть квіти… зеленого кольору. В колекції вінничанок, між іншим, такі фіалки – не екзотика: є просто ніжно-зеленої барви, а є – зеленої з блакитним, бузковим, рожевим, кремовим відтінками…

А фіалки ж різняться не тільки барвами, а й формою, величиною квітів: одні – ну геть як мініатюрні троянди, другі – мов нарциси, треті схожі на дзвіночки, четверті – неначе гвоздики… Є – крупні, у пів долоні, дрібненькі, ніби намистини; махрові й пишні, або — повітряно-ефірні… Й листячко в усіх різне: атласне і оксамитове, кругле й загострене, темно-зелене, салатове, пістряве, строкате… Словом, коли фіалки, вирощені вінничанками, «збираються» разом – то складається, перед очима крутиться гігантський, неймовірно розмаїтий калейдоскоп.

Древні греки вважали фіалку квіткою Зевса, римляни – додавали її до вина, стародавні германці святкували прихід весни у той день, коли знаходили першу фіалку, а у Франції з фіалки… готують варення. Про неї можна багато розповідати, та краще прийти до Вінницького обласного краєзнавчого музею й помилуватися квітами – тендітними пришельцями в світі машин і програм.