Державні закупівлі
Оголошення
І. СЕЛО
У 13 експозиційній залі відтворено помешкання подільського гончаря з типовими меблями середини ХХ ст. та декоративними виробами сучасних майстрів Вінниччини. Окрасою житлового інтер’єру є вишукані скляні ікони Олександра Ковальчука та керамічні – Вікторії Ніколаєвої, розміщені на покутті. Представлено також господарську будівлю для зберігання сільськогосподарського реманенту та частина двору із хатнім начинням і знаряддями для переробки зерна (ступи, жорна).
Про традиційну українську хату
Батьківська хата – це те, що завжди згадується, сниться і гріє теплом спогадів. Вона була цілим світом для наших предків: не просто дахом над головою, а місцем, де запалювали символічне родинне вогнище, місцем, що збирало всю сім’ю, місцем, де людина народжувалася і проводила останню ніч, місцем, куди, за народними віруваннями, навідувалися духи померлих. Тож житло завжди намагалися зробити затишним, функціональним, корисним і приємним.
Українське житло починалося з двору. Найбільш характерними господарськими будівлями були: хлів – для великої рогатої худоби; стайня – для коней; саж, куча, кармник – для свиней; курник – для домашньої птиці; кадуб, вулик, довбня – для бджіл. Зерно в снопах зберігали в клуні, стодолі, половнику; хліб та продукти домашнього вжитку, збіжжя – у коморі; сіно й солому – в оборозі, сіннику, одриці; кукурудзу в початках – у коші, кошниці. Для зберігання сільськогосподарського реманенту використовувалися возовня, піднакат, сарай, шопа, повітка. Більшість господарських будівель зводили з найменш цінних матеріалів. Винятком були дві споруди – комора (для зберігання намолоченого зерна, борошна, продуктів харчування, одягу та інших речей) та клуня (стодола, для хліба), оскільки в них зберігали найкоштовніші запаси землеробської сім’ї.
Українська «біла хата» залишалася найбільш образним і рельєфним символом української самобутності. Славетний кінорежисер Олександр Довженко оспівав її як «білу, з теплою солом’яною стріхою… архітектурну праматір пристанища людського, незамкнену, вічно відкриту для всіх…».
Традиційне житло Поділля вирізнялося великим різноманіттям способів зведення, конструктивних типів та матеріалів (дерево, глина, солома, очерет, лоза, а згодом і цегла). Такі особливості зумовлені різними природними умовами регіону та наявністю певних будівельних матеріалів. Довгий час були поширеними два основні типи хат – зрубний та каркасний.
Інтер’єр сільського житла українців характерний певним набором предметів та їх розміщенням, що формувалося протягом століть. Порядок розпланування інтер’єру й розміщення хатнього начиння був непорушний: піч, піл, лави, стіл, жердка, мисник тощо. Аналогічну однотипність внутрішнього планування житла дослідники відзначають по всій території України.
Традиційні народні меблі відзначалися простотою форм і максимальною раціональністю. Усі предмети були органічно пов’язані з інтер’єром житла. Його оформлення, якість та привабливість залежали від соціально-економічного стану сім’ї. Усі хатні меблі – ліжко, мисник, скриня, стіл і жердка для одягу, – крім утилітарного, мали ще й інше призначення – прикрасити кімнату. Тому їх намагалися декорувати різьбленням або розмалювати олійними фарбами, а то й оздобити металевим окуттям.
ІІ. МІСТО
У другій частині виставки представлені окремі предмети інтер’єру вітальні міщан. Експонується набір меблів кінця ХІХ – початку ХХ ст., з-поміж яких вишукані екземпляри віденських стільців, килим ХVІІІ ст. та значна кількість милих «дрібничок» з порцеляни, металу, скла та дерева (підсвічники, паризький флакон для відлякування комах, бульйотка, настільний годинник, грамофон…тощо). Звертає на себе увагу інтер’єрне оформлення кабінету із світлинами родини Гавриїла Ізвєкова, фабричного інспектора Подільської губернії третьої дільниці, одного із власників вінницького ілюзіону. У кабінеті представлений вишуканий французький комод ІІ пол. ХІХ ст., електрична лампа та друкарська машинка, що свідчать про рівень життя городян та доручення їх до усіх благ тодішньої цивілізації.
Про міське життя та помешкання городян
Період кінця ХІХ — початку ХХ ст. в Україні характеризувався стрімким розвитком та розбудовою міст, збільшенням кількості міського населення, змінами темпу і стилю життя. Це стосувалося передусім великих міст, таких як Київ, Одеса, Харків, Катеринослав, що набували все більшої привабливості як місце проживання.
Прискорений темп міського життя, мобільність міського населення спонукали до винайму житла. Тому орендована квартира стає основним типом оселі городянина. У залежності від рівня забезпеченості, соціальної та професійної приналежності власників квартир та їхніх смаків, поступово виробилися певні принципи формування житлового простору.
Під впливом нових ідей, доцільності та гігієнічності, що стали модними на початку та в перші десятиліття ХХ ст., змінюються правила облаштування житла. Більшого значення почали надавати освітленню, опаленню, вентиляції приміщень. Модерн, що зароджується наприкінці ХІХ ст. і остаточно утверджується на початку XX ст., проголосив нове ставлення до життєвого простору. Його визначальною рисою була функціональна доцільність.
Міська оселя передбачала певну кількість різнофункціональних приміщень. У більшості випадків це були: вітальня, їдальня, кабінет та спальня. Кожному з них відповідав певний мінімальний набір меблів і традиційне оздоблення. Наявність кімнат певного призначення зумовлювалася способом життя та чисельністю родини, а також залежала від рівня забезпеченості.
Неодмінним атрибутом інтер’єру тогочасного помешкання була значна кількість різноманітних дрібничок з порцеляни, срібла, скла та дерева.
Важливу роль для більшої частини міського населення стала відігравати мода. Вона визначала смаки в одязі та облаштуванні житла, обумовлюючи залучення мешканців українського міста до загальноєвропейської та світової традиції повсякденного життя. Переважна більшість городян носила загальноєвропейський одяг.
Одним з найбільш яскравих моментів міського побуту населення України ХІХ – початку ХХ ст. було чаювання. За чашкою чаю біля самовара приймали гостей, велися дружні сімейні розмови.
У життя людей прийшли фотографія, кіно, грамофон, друкарська та швейна машинки. Здебільшого нововведення були запозиченими — німецькими чи американськими. Машини та техніка, новітні матеріали, як правило, ввозилися з-за кордону. Одяг, меблі переважно виготовлялися на місцях, часто за імпортованими технологіями. Невеликі провінційні міста ще довгий час були позбавлені новітніх вдосконалень. Їх побут був тісно пов’язаний з народними традиціями.