Державні закупівлі
Оголошення
Вперше матеріали В. Отамановського надійшли до музею у 1993 р., останній експонат поповнив фондову збірку у грудні 2023 р. Над формуванням комплексу матеріалів про знаного вченого працювали науковці музею Людмила Кароєва, Катерина Висоцька, Віктор Косаківський, Юрій Савчук. Останній, зокрема, привіз у 1992 р. рукопис книги «Вінниця у ХІV–ХVІІ ст.», яка згодом була опублікована. У 1990-х рр. племінниця Отамановського – Валентина Йосипівна Савицька, передала до музею світлини з родинного архіву та поштові листівки, надіслані Валентином Дмитровичем впродовж 1957–1963 рр. рідній сестрі Ганні Дмитрівні Савицькій та її доньці Валентині. Нині комплекс Валентина Отамановського нараховує понад 100 предметів.
Вперше експонуються матеріали зі слідчого фонду архіву КДБ (Т. 149) по справі СВУ, по якій у 1929 р. проходив Валентин Отамановський: «Автобіографія ув‘язненого В. Д. Отамановського», «Моє каяття», «Наукова та науково-громадська праця В. Д. Отамановського».
На заході були присутні та розповіли про непростий життєвий шлях професора Отаманського, його наукову спадщину та вшанування пам’яті колеги з Державного архіву Вінницької області, Вінницького обласного краєзнавчого музею, Музею Вінниці, Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського, Центрального міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам‘яті.
Твір М. Лисенка «Молитва за Україну» пролунав у виконанні струнного квартету Вінницької музичної школи №2 під керівництвом Наталії Кременюк. Учениця Вінницької гуманітарної початкової школи №25 Діана Семенюк прочитала вірш Володимира Сіренка «Ми українці, нація Тараса».
ВАЛЕНТИН ОТАМАНОВСЬКИЙ
Народився 27 лютого 1893 р. в с. Мала Яблунівка Київської губернії (нині у межах м. Сміла Черкаської обл.) у багатодітній сім’ї дрібного службовця (рахівника) цукроварні графів Бобринських. Після закінчення 5-ї київської гімназії (1912) вступив до Університету св. Володимира, а через рік перевівся до Київського політехнічного інституту. З 1917 р. студіював право в Київському університеті, а в 1918–1920 рр. – у Віденському. Активний учасник Визвольних змагань, зокрема у квітні 1917 р. увійшов до складу Української Центральної Ради від «самостійників», у січні 1918 р. брав участь у бою під Крутами. Впродовж 1916–1920 рр. співпрацював з видавництвом «Вернигора» (дирекція знаходилась у Відні), де у той час друкували шкільні підручники для України. Разом з Ігорем Федівим написав історичну повість у 3-х частинах «Син України» (К.; Кам’янець; Відень, 1919; Авґсбурґ, 1946; Л., 1992).
У 1920 р. переїхав до Вінниці. Був фундатором і керівником Вінницької філії Всенародної бібліотеки України ВУАН (1923) та Кабінету виучування Поділля при ній (1924). Став відповідальним секретарем окружної комісії з увічнення пам’яті М. Коцюбинського, співініціатором створення меморіального музею та спорудження пам’ятника письменнику у Вінниці. Засновник і редактор серії краєзнавчого видавництва «Енциклопедія поділлєзнавства» (1924–1929). Досліджував історію становлення міського устрою та поширення Маґдебурзького права в Україні загалом і на Поділлі зокрема, історію Вінниці 14–18 ст., творчість історика і краєзнавця Й.-А. Роллє.
1929 р. був заарештований у справі «Спілки визволення України», засуджений до 5-ти років ув’язнення. Після закінчення терміну – на засланні у м. Казань (Татарстан, РФ). 1934–1947 рр. працював у науковій бібліотеці Казанського університету. У 1945 р. екстерном склав іспити у Краснодарському педагогічному інституті (рф) й отримав диплом історика. Далі викладав іноземні мови у вищих навчальних закладах у Сімферополі, Саратові. Впродовж 1958–1964рр. – завідувач кафедри латинської мови Харківського медичного інституту. Помер 10 березня 1964 р. у Харкові. Реабілітований у 1989 р.
Науковий доробок становить понад 50 праць, які висвітлюють краєзнавство, історію медицини та аптечної справи.
Ім’ям Валентина Отамановського названо вулиці у Вінниці (2015) та Києві (2017), Центр медичного краєзнавства Харківського медуніверситету (2018), Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Валентина Отамановського (2022) .