Палеозойська ера

Палеозо́йська э́ра, палеозо́й, PZ (від грецьких слів πᾰλαιός — стародавній та ζωή — життя) геологічна ера протяжністю від 541 до 252.2 млн років тому, що підрозділяється на шість геологічних періодів, від найранішого до найпізнішого: Кембрій, Ордовик, Силур, Девон, Карбон і Перм.

Внаслідок тектонічних рухів палеозойської ери відбулися значні трансгресії й регресії моря. В результаті каледонської та герцинської складчастості в багатьох геосинкліналях утворилися гірські хребти (Аппалачі, Урал, Алтай, Саяни, Центральна Європа, Донецький кряж та ін.). На початку палеозойської ери у Південній півкулі виник материк Гондвана. У морських басейнах були поширені безхребетні, зокрема форамініфери, корали, молюски тощо. З'явились перші морські хребетні — рибоподібні й риби. В середині палеозою виникли перші наземні рослини — псилофіти й плауноподібні. Пізніше розвинулись деревоподібні папороті, хвойні.

Геологічні відклади, що утворилися протягом палеозойської ери, становлять палеозойську групу. У Північній півкулі у 2-й половині палеозою існував великий материк Ангарида, що включав Сибірську платформу і прилеглі гірські споруди. З завершенням герцинської складчастості, як вважають, всі північні платформи були з'єднані в єдиний континент Лавразію, який відділявся від Гондвани субмеридіональним поясом океану Тетіс.