Знахідки із палеолітичної майстерні

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Доба пізнього палеоліту 18–10 тис. років тому. П’ятничанський ліс, Вінниччина

Палеоліт – давня кам’яна доба, найдавніший етап в історії людства за археологічною періодизацією. Цей період стартує з початку використання перших колотих кам'яних знарядь, близько 2,5 млн років тому і триває приблизно до 10 тис. р. до н. е.

Всього на території Вінницької області відомо лише півтора десятки стоянок доби палеоліту, а в межах сучасної Вінниці – дві. При чому до червня 2020 р. на території міста була інформація лише про один такий об’єкт – стоянку на вул. Вишневий узвіз у Сабарові. Цю пам’ятку відкрив у 1963 р. вінницький археолог, доцент Вінницького педінституту Павло Іванович Хавлюк. Йому вдалося зібрати на поверхні крем’яні відщепи, які дозволили датувати пам’ятку віком приблизно 25 тис. р. тому. На жаль, сьогодні ця територія практично повністю забудована, а знахідки не збереглися.

Другу стоянку доби пізнього палеоліту на території Вінниці відкрила археологічна експедиція нашого музею у серпні 2020 р. Об’єкт знаходиться в П’ятничанському лісі. Початково на поверхні було зібрано фрагменти кераміки доби бронзи – раннього залізного віку, і для точнішого датування пам’ятки археологи вирішили закласти шурф (невеликий розкоп). Під товщею культурного шару білогрудівської культури, на глибині 2,0–2,5 м почали траплятися уламки кременю зі слідами обробки. Всього вдалося зібрати 108 фрагментів, які залягали досить компактно.

Більшість фрагментів (49 шт.) виявилися так званими лусочками – маленькими (менше 1 см) уламками кременю, що відбиваються при виготовленні знарядь праці.

35 фрагментів – це відщепи – дещо більші за розміром продукти сколювання кременю, які утворюються при виготовленні знарядь праці. Відщепи могли також використовуватись як самостійні знаряддя праці або слугувати заготовками для їх виробництва.

img1.jpg
Малюнок виявлених матеріалів, підготував доцент кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка Павло Шидловський
img2.jpg
img3.jpg
img4.jpg
img5.jpg
img6.jpg
img7.jpg
img8.jpg
previous arrow
next arrow
Play Pause

20 уламків кременю були визначені як пластинчаті напівфабрикати. Два найбільших фрагменти – це нуклеуси. Нуклеусом, або ядрищем, називають кремінь, що використовується як сировина для відколювання знарядь праці та їх заготовок.

Крім описаних вище відходів виробництва археологи виявили чотири знаряддя праці, серед яких один мікроліт (дрібне знаряддя розміром у кілька сантиметрів).

Така концентрація відходів виробництва в одному місці свідчить про те, що археологи виявили палеолітичну майстерню. Допомогу у визначенні і датуванні об’єкта надав спеціаліст з археології палеоліту доцент кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка Павло Сергійович Шидловський. Він також зробив статистичну обробку і малюнки виявлених матеріалів.

За висновком Павла Шидловського технологічні характеристики кременеобробки відповідають епіграветській індустрії в рамках пізнього палеоліту Східної Європи, що представлена низкою пам’яток, датованих у межах 18–10 тис. рр. тому.

Пізньопалеолітичні пам’ятки на території Вінниччини відомі з кінця 19 ст. і представлені переважно стоянками на лівому березі Дністра та його лівих допливах. Басейн верхньої течії Південного Бугу на сьогоднішній день є білою плямою з точки зору палеолітознавства, на противагу досить добре вивченим територіям Середнього Подністров’я, Середнього Побужжя та Подніпров’я. Безперечно, проведення розкопок виявленої стоянки може значно розширити наші знання про кам’яну добу на території України.