Державні закупівлі
Оголошення
Всього на території Вінницької області відомо лише півтора десятки стоянок доби палеоліту, а в межах сучасної Вінниці – дві. При чому до червня 2020 р. на території міста була інформація лише про один такий об’єкт – стоянку на вул. Вишневий узвіз у Сабарові. Цю пам’ятку відкрив у 1963 р. вінницький археолог, доцент Вінницького педінституту Павло Іванович Хавлюк. Йому вдалося зібрати на поверхні крем’яні відщепи, які дозволили датувати пам’ятку віком приблизно 25 тис. р. тому. На жаль, сьогодні ця територія практично повністю забудована, а знахідки не збереглися.
Другу стоянку доби пізнього палеоліту на території Вінниці відкрила археологічна експедиція нашого музею у серпні 2020 р. Об’єкт знаходиться в П’ятничанському лісі. Початково на поверхні було зібрано фрагменти кераміки доби бронзи – раннього залізного віку, і для точнішого датування пам’ятки археологи вирішили закласти шурф (невеликий розкоп). Під товщею культурного шару білогрудівської культури, на глибині 2,0–2,5 м почали траплятися уламки кременю зі слідами обробки. Всього вдалося зібрати 108 фрагментів, які залягали досить компактно.
Більшість фрагментів (49 шт.) виявилися так званими лусочками – маленькими (менше 1 см) уламками кременю, що відбиваються при виготовленні знарядь праці.
35 фрагментів – це відщепи – дещо більші за розміром продукти сколювання кременю, які утворюються при виготовленні знарядь праці. Відщепи могли також використовуватись як самостійні знаряддя праці або слугувати заготовками для їх виробництва.
20 уламків кременю були визначені як пластинчаті напівфабрикати. Два найбільших фрагменти – це нуклеуси. Нуклеусом, або ядрищем, називають кремінь, що використовується як сировина для відколювання знарядь праці та їх заготовок.
Крім описаних вище відходів виробництва археологи виявили чотири знаряддя праці, серед яких один мікроліт (дрібне знаряддя розміром у кілька сантиметрів).
Така концентрація відходів виробництва в одному місці свідчить про те, що археологи виявили палеолітичну майстерню. Допомогу у визначенні і датуванні об’єкта надав спеціаліст з археології палеоліту доцент кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка Павло Сергійович Шидловський. Він також зробив статистичну обробку і малюнки виявлених матеріалів.
За висновком Павла Шидловського технологічні характеристики кременеобробки відповідають епіграветській індустрії в рамках пізнього палеоліту Східної Європи, що представлена низкою пам’яток, датованих у межах 18–10 тис. рр. тому.