Державні закупівлі
Оголошення
Проте у центрі уваги – діяльність Турбівського склозаводу, що діяв з 1946 по 1992 рр. Доповненням теми є малярство на склі, особливо поширене у середині ХХ ст.
Виставка колекції родини Косаківських знайомить з побутуванням скла на Вінниччині, починаючи з розділу археології, побутового скла І половини ХХ ст., також представлені сучасні взірці посуду, проте центром уваги в експозиції є діяльність Турбівського склозаводу. Доповненням теми є малярство на склі, особливо поширеного у середині ХХ ст. Ікони на склі, поширені у Європі з кінця XVІІІ ст., посіли чільне місце у доробку заслуженого художника України Олександра Ковальчука.
Турбівський склозавод
Скло – сплав піску, вапна (або крейди) та поташу. Його варили в спеціальних печах у глиняних горщиках при дуже високій температурі. На території України скло почали варити в період Київської Русі. З нього виготовляли смальту для мозаїк та скляні прикраси: браслети, персні, каблучки, а також посуд. Склодувну трубку винайшли у першій половині ХІ ст.
Найдавніші писемні джерела про українське скло відносяться до XV-XVІ ст. На той час вже існували невеликі кустарні підприємства з виготовлення виробів зі скла. Називали їх гутами. Гута – споруда, у якій містилася скловарна піч. З часом, біля таких підприємств виникли поселення, на які перенеслася назва Гута. Населені пункти з такою назвою і нині відомі на території України та Вінниччини. Про поширення скла свідчать і нечисленні знахідки скляних виробів, переважно фрагментованих, які часто трапляються на місцях колишніх гут або старих поселень.
У склоробних майстернях XVІ-XVІІ ст. виготовляли віконне скло та посуд. У XVІІІ-ХІХ ст. поліпшується розвиток виробництва скла, підвищується його якість та удосконалюється технологія його виготовлення. Саме в цей час формуються основні типи посуду для напоїв: пляшки різних форм та розмірів, бутлі, сулії, дзбанки, глечики, графини або карафки, штофи, барильця, кухлі, чарки тощо. У ХІХ-ХХ ст. формується промислове виробництво скла.
Невеличкий склозавод у смт Турбові був створений у 1946 р. При цукровому заводі була збудована невелика горшкова піч, яку палили виключно березовими дровами, тому що від них скло не давало «мошки»-бульбашок. Температуру доводили до 1500° за допомогою вентиляторів. Роздували великі кулі. Розрізали їх навпіл. Розкатували і виробляли віконне скло для сахзаводу. Підприємство працювало на місцевій сировині і проіснувало кілька років. Скло варили із місцевого кварцового піску. Щоб воно не було крихким додавали до піску крейду. Потім цей завод закрили.
У 1956 р. розпочалась його реконструкція. Збудували нову ванну піч. У першій половині 60-х рр. збудували другу піч, почали виготовляти кольорове скло та розширили асортимент виробів. Завод виробляв рюмки, фужери, стопки, стакани і графини. Вироби зі світло-коричневого та голубого скла випускались десь до 70-х рр. На новий завод кварцевий пісок і крейду привозили зі Слов’янська. Першу крейду розмелювали на склозаводі. З неї утворювалась пудра. І пісок і пудру ще раз пересівали на ситах, які стояли на вібростолах. Ця маса йшла до змішувача. Для блиску скла додавали поташ. Із цих трьох компонентів можна було зварити скло хорошої якості. В шіхту (скломасу) додавали ще 30% склобою. Температура плавлення 1700° у варочній частині. У робочій частині – 1250-1300°. Температуру склодуви регулювали самі. Коли скло ставало надто холодним, скловар піднімав температуру, а коли було дуже гарячим то навпаки, температуру знижували. Піч була підковоподібна. Два вікна печі були під великі вироби – вази, графини, два інших вікна під склянки, а два середніх вікна під чарки.
На заводі було дві ванні печі. Одна така піч могла працювати 3-4 роки, поки не зношувалась вогнетривка цегла трьох видів. Коли вона прогорала, то одну піч зупиняли, а інша продовжувала працювати. За 10 днів піч остигала і її розбирали, застиглу скломасу розбивали. За 30-45 днів мурували нову піч і запускали.
Для кольорового скла, у перші роки, додавали марганець. Виходило коричневе скло. Потім додавали селен щоб вийшло зелене, а додавши мідного купоросу виготовляли дуже красиве блакитне скло. Також додавали рубін для червоного скла. Але фарба була дуже дорогою і її майже не використовували. Усі вироби мали стандартну форму та малюнок. Різнокольорове скло робили для себе – риби, вази. Брали рубін чи червоне скло, біле скло (з медичних кахоль), змішували і робили як хотіли.
З 1985 р. склозавод підпорядкували під випуск медичного скла – 500 гр. пляшечки зі скляними корками. Потім почали виготовляти світильники. Норма 117 штук. Останні роки було чисте прозоре скло. У 1989 р. на базі заводу створили кооператив і почали робити лебедів. Як правило для себе могли робити лише в обідню перерву або в нічну зміну. На заводі працювали у три зміни, по 8 годин. Завод пропрацював до 1992 р. Завезли неякісне пальне, загорівся мазут. Пожежу ліквідували, але обгоріли вентилятори і виробництво зупинилось.
Норми за зміну: видути ваз 114 штук, 210 графинів, огранити 18 бокалів. Для виготовлення виробу потрібно вмокнути один кінець видувної трубки у скломасу в печі та видути спочатку «баночку». Потім її розкатували, роздували. Вкладали її в чавунну форму, обсипали суриком, випалювали і обсипали пилом з деревного вугілля. Коли форми зношувалися обсипали звичайним борошном. Зовні форми поливалися водою. Готова ваза залишалася на склодувній трубі. На кінці вази робився надріз, по трубі стукали металевою паличкою, виріб відбивався від труби і тоді його обпалювали. Асортимент виробів: малий фужер, великий фужер, чарка, стопка 75 гр., графини, преспродукція – піднос-тортовниця, миска салатна, підноси під графини.
В алмазному цеху було з 20 алмазників, які нарізали малюнок. Тут працювали переважно жінки. В гарячому цеху, біля печі працювали і чоловіки, і жінки. Навчали учнів на місці, впродовж 3-х місяців досвідчені майстри.
На заводі працювало багато висококваліфікованих робітників. Родіонов Петро працював на пресі. Берчук Микола Кирилович, 1936 р.н. видував графіни. Його учнями були – Заверуха Іван та Грищук Микола. Ковальчук В’ячеслав Миколайович, 1958 р.н, видував вази і стопки. Цимбал Льоня видував стопки. Березюк виготовляв рюмки коньячні. Піднощиком у гарячому цеху працювала Коваль Валентина Павлівна, 1951 р.н. В цеху огранки (алмазний цех) працювали – Берчук (д. Цимбал) Марія Юхтимівна, 1941 р.н., Новікова Лідія, Бутейко Валентина, Доляк Віра, Ляшук Ліда, Ворончук Надя, Дячук Люба, Бойчук Софія, Ворончук Галя, Городнюк Володя, Чулий Микола, Шевчук Віктор.
Виставка працюватиме до 31 березня 2019 р.