Вороновицький музей історії авіації та космонавтики розташований на ІІ поверсі пам’ятки архітектури національного значення другої половини ХVІІІ ст. – «Палаці Ґрохольських-Можайських».
Вороновиця та її власники
Вороновиця належала шляхетській русинській (українській) родині Вороновицьких (за деякими джерелами, Вороновичів). Власність неодноразово успадковувалася і врешті-решт відійшла родині Міхала Ґрохольського (1705–1768), земського судді Брацлавського воєводства. Далі Вороновиця належала сину Міхала та Анни з Радзімінських Францішекові Ксавери (1730–1792), який збудував у Вороновиці палац та фундував костьол святого Михайла Архангела.
Син Францішека Ксавери Ян Непомуцен (1767–1849) перевіз у вороновицький палац з іншої родинної резиденції в Терешках на Волині цінні меблі і колекції та закінчив будівництво костьолу. Після смерті Яна Непомуцена Вороновицький ключ (Вороновиця, Ганщина, Сорочин, Комарів, Степанівка, Тростянець, Латанці, Шендерів, Потуш, Шкирівка, Ізабелівка й частина Кальнишівки) спершу був у спільному володінні трьох його синів. За умовами роздільного акта 1854 року Вороновицю, отримав найстарший брат Адольф (1797–1863), який не мав дітей і згодом заповів Вороновицю своєму родичу Тадеушу Ґрохольсько-му (1839–1913), власнику Стрижавки, відомому художнику.
Тадеуш Ґрохольський відмовився (1864) від Вороновицького маєтку, і за законом наступним його власником став син Яна Непомуцена Владислав. Маєток, у той час оцінений у 300 тисяч рублів, був обтяжений боргами, що з відсотками становили 291 367 рублів 60 коп.
В 1869 році Владислав Ґрохольський продав Вороновицю Миколі Можайському –капітану ІІ рангу, який згодом трагічно загинув. Відтак управляв маєтком його брат Олександр (1825–1890), капітан І рангу, винахідник першого у світі літака.
Після смерті Олександра Федоровича маєток відійшов синові його брата – Миколі. В період володіння Можайськими маєтком (1869–1918) палац піддавався деяким змінам.
Вороновицький палац споруджено, за одними джерелами, в 1770-х роках, за іншими (Роман Афтанази) – близько 1780–1790 років, Францішеком Ксавери Ґрохольським.
Його творцем міг бути архітектор на прізвище Лоренц чи Лоренс, який працював на родину Ґрохольських. За іншими джерелами, автор проєкту – італієць Домінік Мерліні, який у 1774–1777 роках був королівським архітектором та розробляв проєкти палаців польським магнатам.
Палац збудовано у стилі раннього класицизму: складається з центрального триповерхового об’єму, до якого симетрично прилягають дугоподібні у плані двоповерхові крила, на карнизах яких розміщено досить рідкісний для приватних будівель орнамент з черепами биків та рослинними гірляндами. Будівля дещо нагадує Мислєвіцький палац у варшавських Лазенках.
Перед головним фасадом палацу розташований великий округлий партер. З обох боків партеру збереглися господарські флігелі. Оскільки вороновицький палац стояв близько до шляху, з боку в’їзду перед ним тягнувся тільки круглий газон, обсаджений низькими кущами. Парк був закладений позаду будинку та обабіч. Головна алея, засаджена липами, творила півколо, яке відповідало формі резиденції. Друга алея, перпендикулярна до палацу, вела до розміщеного неподалік озера. Крім лип, у вороновицькому парку, спочатку регулярному з підстриженими деревами, а пізніше типово ландшафтному, росло ще багато італійських тополь, в’язів, вільх, каштанів, ялин, ясенів і білих акацій. Композиційно з парком з’єднувався фруктовий сад.
Головний корпус палацу мав усередині анфіладну будову з двома ходами. На другому поверсі в обидва боки розміщувалися салони, покриті переважно стюковою штукатуркою (штучний мармур із полірованого гіпсу та добавок), називали їх «мозаїчними». До найкращих зал належали їдальня зі стелею з кесонами (заглибленнями) та бальна зала. Покої мали підлогу з узорами з різнокольорового паркету та мармурові каміни. Стелі покривала багата ліпнина.
Загальна площа приміщень палацу – 2500 м2, де розміщувалися 43 кімнати. На І поверсі – вестибюль, гардероб, приймальня, служби, кухня; на ІІ – салони, їдальня, кабінети, бібліотека, бальні зали; на ІІІ – спальні, кімнати для прислуги.
Про мистецьку цінність художнього оздоблення парадних приміщень палацу можуть свідчити дві зали, що збереглися донині в не вельми зміненому стані. Обидві знаходяться в лівому південному крилі, де нині діє музей. Перша з них, овальна. Її покрито розетками у вигляді різних квітів. З двох розміщених по боках великих розеток, скомпонованих із листя дубу й оточених вінком із листя аканта, колись звисали, ймовірно, кришталеві люстри. Плафон оточений широким фризом, в якому як повторювальні мотиви використані звисаючі зі стегна крилатої богині перемоги Ніки гілочки аканта, з вплетеними в них левицею та левом, алегорією сили. Обидва вужчі краї фризу, над дверними отворами, поділені на три трикутні панелі, обрамлені профільованими рамками. Між ними на низьких постаментах стоять: богиня весни Флора, вбрана у квітковий вінок, та богиня вічної молодості Геба, виконуюча на Олімпі роль виночерпія.
Другий салон – «круглий» – насправді квадратний, однак шістнадцять колон з білого полірованого стюку, розташованих по колу, справляють враження, ніби він має план кола. Склепіння відповідно до числа колон поділено на шістнадцять частин, які звужуються до центру. Їхні рамки прикрашені невеликими розетками, а внутрішня поверхня покрита ліпниною на рослинні мотиви, в які вплетені фігури з античного світу; в центрі – велика розетка з листя аканта, оточена круглим вінком з квітів. Колись звідти звисала люстра.
За родинними переказами, вороновицький палац перед 1863 роком мав також чудову стильну обстановку, яка походила переважно з другої половини XVIII і початку ХІХ століття, а також багато творів мистецтв, зокрема полотна майстрів французької, голландської, фламандської та італійської шкіл з ймовірним оригіналом пензля Тиціана, Корреґґі, Рембрандта і Рубенса; бронза, килими, срібло, порцеляна тощо.
У період володіння маєтком Можайськими, в палаці проведено деякі зміни. До 1891 року з паркового фасаду були зняті балкон і лоджія, розібрана оранжерея, можливо дещо змінено планування. Партер перед головним фасадом звільнений від огорожі. На початку ХХ століття була знята огорожа з пілонами навколо всієї території маєтку.
В 1920 році палац було передано в розпорядження Вороновицької гімназії та початкового училища. Частина речей та меблі були передані приватним особам у тимчасове користування. Доля бібліотеки та картин невідома.
У будівлі також розташувалися: клуб Кавказької дивізії 14 армії, ревком, міліція, камера для в’язнів, гуртожиток для вчителів. На території маєтку знаходився млин.
З 1929 року всі приміщення будівлі віддано Вороновицькій середній школі №1, яка діяла тут до 1987 року. В цей період порушуються деякі архітектурні форми, зокрема, знищуються гвинтові сходи, які вели на хори та балкон для музикантів. Систему приміщень палацового типу перебудовано в коридорну систему шкільного типу.
У період Другої світової війни в приміщенні палацу розмістилась 4-та абвергрупа та штаб абверкоманди під командуванням полковника Ліндгарста.
На даний час в палаці розташовано:
І поверх, праве крило – школа мистецтв Вороновицької селищної ради
І поверх, ліве крило – публічна бібліотека Вороновицької селищної ради
ІІ поверх, ліве крило – Вороновицький музей історії авіації та космонавтики, музей кобзаря В. Перепелюка
Рішенням виконкому Вінницької районної ради від 7 травня 1971 року засновано Музей авіації ім. Олександра Можайського.
Адже мало хто знає, що саме в Україні виходець із династії морських офіцерів Олександр Можайський спроєктував свій літак та здійснив успішні польоти на повітряному змії на 20 років раніше від знаменитих братів Райт.
Олександр Федорович проживав у Вороновицькій садибі в 1869–1876 роках. В цей період він, крім того, що обіймав деякий час посаду брацлавського мирового судді, ще виконав значну роботу, яка передувала побудові повітроплавального снаряду. Проводив досліди з птахами, вивчаючи умови горизонтального польоту, моделював велетенських повітряних зміїв.
У 1876 році Олександр Федорович вирішує переїхати до Петербурга, щоб там, як він писав: «Подальшими дослідами над моделями перевірити свій проєкт повітроплавання». Але саме у Вороновиці винахідник провів велику кількість розрахунків, досліджень та експериментів, у результаті яких у 1876 році спроєктував та збудував першу літаючу модель літака з гвинтом-пропелером.
Музей видатного винахідника створювали учні та вчителі місцевої школи. Перша експозиція розміщувалася в трьох парадних залах другого поверху, мала назву «Від Можайського до Гагаріна» і нараховувала 647 предметів.
З 1998 року після реекспозиції музей змінив назву на Вороновицький музей історії авіації та космонавтики України. А рішенням Вінницької обласної ради від 29 жовтня 2020 року створено відокремлений підрозділ «Вороновицький музей історії авіації та космонавтики» Вінницького обласного краєзнавчого музею.
Музейна експозиція відображає історію авіації та космонавтики України за розділами: «Зародження і початковий період розвитку авіації», «Військова авіація», «Авіація України на сучасному етапі», «Внесок України в становлення та розвиток космонавтики».
Основу збірки, що нараховує понад тисячу предметів основного фонду, складають документи, світлини, муляжі перших літальних апаратів Можайського та братів Райт, книги, сучасне льотне спорядження, а також меморіальні предмети, що належали Олександру Можайському і льотчику та винахіднику Степанові Гризодубову (1884–1965).
У 2016–2017 роках здійснено ремонтно-реставраційні роботи з оновлення пам’ятки національного значення ХVІІІ ст. палац Ґрохольських-Можайських, будівлю було відреставровано в рамках проєкту Вінницької районної ради «Туризм – запорука динамічного соціально-економічного розвитку сільських громад», що фінансувався Європейським Союзом.
У приміщенні палацу також діє громадський музей кобзарського мистецтва, створений у 2000 році. Матеріали експозиції висвітлюють життєвий та творчий шлях відомого кобзаря Володимира Максимовича Перепелюка (1910–2000) – соліста Державного українського народного хору під орудою Григорія Верьовки. З 1970 р. він постійно жив у Вороновиці.
Володимир Перепелюк є автором дум: «Дума про Семена Палія», «Дума про визволення України», «Про партизанського генерала Руднєва»; пісень: «Ой на тині, на лозовім», «Про Ковпака», «Доріженька», «Ластівочка» та інших, частину яких до нашого часу виконує хор. Значна кількість творів Володимира Перепелюка увійшла до репертуару професійних і самодіяльних колективів у різних куточках України. В музеї можна прослухати пісні і думи кобзаря в записах, переглянути відеофільми про його творчість: «Молитва до сонця», «Кобзар».
Музейна колекція нараховує понад 500 предметів. Основа експозиції музею-кімнати: особисті речі, рукописи, фото, музичні інструменти, замальовки – свідки активної творчої діяльності бандуриста. Представлена виставка «Геніальна художниця-природа» розповідає про захоплення кобзаря останніх років життя: з коріння дерев, гілячок, пеньків, Володимир Максимович створив цілий музей коренепластики, не раз виставляв свої роботи в навчальних закладах Вінниччини.
На базі закладу щороку відбувається обласне свято кобзарського мистецтва імені Володимира Перепелюка «Струни вічності».