Стрілецька зброя з'явилася в кінці XIV ст. - на початку XV ст. і пройшла довгу дорогу розвитку від незграбного ґнотового мушкета до скорострільного автомата і витонченого спортивного пістолета. Постійно удосконалюючись разом з розвитком науки і техніки, вона увібрала в себе ідеї винахідників багатьох епох і народів. Нерідко ці ідеї на багато років випереджали технологічні можливості виробництва і тому втілення в металі одержали лише в наші дні. Так було, зокрема, з нарізною, казнозарядною і автоматичною зброєю.
У колекції ВОКМ є 5 піхотних гвинтівок системи Мосіна зразка 1891/30, а також 3 самозарядні гвинтівки Токарєва зразка 1940 (СВТ-40). У 1891 році після декількох років розробок, удосконалень і перевірок у Російській Армії була затверджена гвинтівка Мосіна, що одержала назву "трилінійна гвинтівка зразка 1891 року". Простота пристрою і безвідмовність у найрізноманітніших умовах бойового застосування забезпечили російській гвинтівці таку довговічність, якої не знав жоден зразок озброєння іноземних армій. У 1905 році вченим і конструктором В.Г. Федоровим був розроблений перший проект переробки магазинної гвинтівки зразка 1891 року в автоматичну. Після незначних змін, внесених у гвинтівку в зв'язку з запровадженням у 1908 році нового патрона, вона з успіхом суперничала на полі бою з новітніми іноземними зразками під час першої світової і громадянської воєн.
Незважаючи на високі бойові і службові якості цієї гвинтівки, досвід довголітнього бойового застосування її вказував на необхідність модернізації. Така робота над почалася в 1924 році. До неї були притягнуті конструктори-зброярі В.А. Дегтярьов, В.Г. Федоров, Ф.У. Токарєв і ряд заводських працівників. Після військових іспитів, що закінчилися в 1928 році та одержання відгуків військ і постанов комісій було вирішено назвати новий зразок 7,62 мм гвинтівка зразка 1891/30 років. В основу всієї модернізації гвинтівки була покладена вимога, щоб поліпшення в конструкції не приводили до великих змін у масовому виробництві і не порушували взаємозамінності деталей.
Тривала робота над створенням автоматичної гвинтівки, яка велася в Росії і за кордоном, показала, що конструювання цього виду зброї зазнає особливих труднощів. Незважаючи на введення цілого ряду механізмів, властивих автоматичній гвинтівці, вона не повинна була перевершувати по своїй вазі звичайну магазинну гвинтівку, щоб не обтяжувати солдата в будь-яких бойових умовах і в поході. Поряд з цим вона повинна бути досить надійною і безвідмовною у дії.
Серед різних систем автоматичних гвинтівок найбільше поширення одержали самозарядні гвинтівки, з яких стрільба ведеться одиночними пострілами. Свою багаторічну роботу над цією зброєю Ф.В. Токарєв закінчив у 1938 році, коли його система, після успішно проведених іспитів, надійшла у війська. Самозарядна гвинтівка Токарева зразка 1938 року призначалася для ведення одиночного вогню. У 1940 році вона піддалася подальшому удосконаленню на основі бойового досвіду радянсько-фінської війни. При цьому маневрені якості гвинтівки були значно поліпшені завдяки зниженню ваги на 0,6 кг і зменшенню довжини зброї; це було досягнуто введенням більш легкого і короткого багнета та полегшенням інших деталей. Після проведених змін гвинтівка одержала найменування самозарядної гвинтівки зразка 1940 року (СВТ-40). Як і магазинна гвинтівка зразка 1891/30 року, вона була індивідуальною зброєю, призначеною для поразки супротивника вогнем, багнетом і прикладом. Однак по своїй потужності вона значно перевершувала магазинну гвинтівку. завдяки більш високій швидкості стрільби. Незважаючи на приналежність до систем автоматичної зброї, гвинтівка СВТ-40 відрізняється простотою пристрою і зручністю у використанні. Токареву, незважаючи на велику потужність гвинтівки, вдалося створити найбільш легку конструкцію з усіх існуючих автоматичних гвинтівок.
У 1907 році на основі гвинтівки зразка 1891 року був розроблений і затверджений карабін, що надійшов на озброєння солдатів кінної артилерії і кулеметних команд. У колекції ВОКМ є 4 екземпляри карабіну зразка 1907 року, який після поліпшення і змін, внесених у нього, став називатися 7,62 мм карабіном зразка 1938 року. Під час Великої Вітчизняної війни до нього був прийнятий багнет конструкції Семина. У похідному положенні він прикладається до цівки ложі і фіксується засувкою. Зразок одержав назву 7,62 мм карабіна зразка 1944 року.
У колекції ВОКМ є 3 пістолета-кулемета системи Дегтярьова зразка 1940 року (ППД-40), 5 пістолетів-кулеметів системи Шпагіна зразка 1941 року (ППШ-41) та 3 пістолета-кулемета системи Симонова зразка 1943 року (ППС-43). Розробка вітчизняних зразків автомата була почата відразу ж після закінчення громадянської війни, незважаючи на великі труднощі, пов'язані з відсутністю необхідної виробничої бази, а також досвіду конструювання подібної зброї. В.А. Дегтярьов створив більш досконалу конструкцію пістолета-кулемета, що показав кращі результати на порівняльних іспитах. У 1934 році він був прийнятий на озброєння Радянської Армії. Ця зброя мала більш просту конструкцію і кращу надійність дії. До того ж вона виявилася зручнішою в експлуатації і виробництві. Бойові якості пістолета-кулемета були доведені на досвіді радянсько-фінської війни 1939-1940 років. У січні 1940 року, на основі отриманого досвіду бойового застосування пістолета-кулемета, він був трохи удосконалений, після чого став називатися пістолетом-кулеметом зразка 1940 року (ППД-40). Замість коробчатого магазина на 25 патронів, у новому зразку зброї барабанний магазин мав збільшену ємність на 71 патрон, який більше відповідав умовам застосування пістолета-кулемета.
Одночасно з прийняттям на озброєння пістолета-кулемета ППД-40 з'явилися ще більш досконала конструкція цього виду. Вона була розроблена Г.С. Шпагіним, і представлена у 1940 році як перший досконалий зразок пістолета-кулемета своєї системи. У 1941 році після всебічних іспитів, що дали дуже позитивні результати, пістолет-кулемет Шпагіна був прийнятий на озброєння Радянської Армії під найменуванням пістолета-кулемета зразка 1941 року (ППШ-41). Маса пістолета-кулемета без магазину - 3,63 кг. Маса в бойовому положенні, зі спорядженим барабанним магазином - 5,44 кг. Маса барабанного магазина без патронів - 1,15 кг, спорядженого - 1,94 кг. Початкова швидкість кулі - 500 м/с. Темп стрілянини - 700-900 пострілів у хвилину. Довжина ствола - 270 мм. Повна довжина пістолета-кулемета - 842 мм. Зі спорядженим коробчатим магазином на 35 патронів маса ППШ - 4,3 кг. Він був розрахований на ведення автоматичного й одиночного вогню. Проте пістолет-кулемет ППШ-41 відрізнявся від ППД-40 значно більшою простотою, зручністю в експлуатації і виробництві. Важливою перевагою пістолета-кулемета ППШ-41 є простота його виробництва. В ході війни окремі елементи конструкції були змінені з метою підвищення якостей пістолета-кулемета: барабанний магазин замінений коробчатим, спрощено приціл.
Поряд із пістолетом-кулеметом ППШ-41 на озброєнні Радянської Армії в роки війни успішно застосовувався пістолет-кулемет зразка 1943 року (ППС-43), сконструйований у 1942 році молодим зброярем А.І. Судаєвим. Розроблений ним зразок пістолета-кулемета проходив військові іспити безпосередньо в бойових умовах, знаходячись на озброєнні воїнів Ленінградського фронту. За участі конструктора в обложеному Ленінграді було налагоджено масове виробництво цієї зброї. У порівнянні з всіма існуючими пістолетами-кулеметами, у тому числі іноземними, пістолет-кулемет ППС-43 відрізняється винятково високими маневреними якостями, досягнутими завдяки невеликій вазі і габаритам зброї. За своєю легкістю ППС-43 не має собі рівних. Його вага без магазина - 3,0 кг. Вага неспорядженого магазина - 260 г. Вага спорядженого магазина - 620 г. Вага автомата зі спорядженим магазином - 3,62 кг. Довжина автомата з відкинутим прикладом - 820 мм, зі складеним - 618 мм. Довжина ствола - 250 мм. Маса затвора - 0,546 кг. Темп стрільби - 650-700 постр./хв. З метою скорочення довжини пістолет-кулемет був споряджений відкидним металевим прикладом, що у похідному положенні легко складається, забезпечуючи зручність носіння зброї. У бойовому положенні приклад відкидається назад і упирається в плече, чим досягається необхідна стійкість зброї при стрільби. Для зручності стрільби пістолет-кулемет має додаткову пістолетну рукоятку. Особливої уваги заслуговує невисокий темп стрільби, досягнутий конструктором завдяки раціональному компонуванню зброї. Спусковий механізм пістолета-кулемета розрахований на ведення тільки автоматичного вогню, однак через знижений темп стрільби є можливість робити й одиночні постріли шляхом короткочасного натискання на спусковий гачок.
У колекції ВОКМ є 4 ручних кулемета системи Дегтярьова зразка 1944 року та 2 кулемета авіаційних системи Шпитального і Комарицького. В.А. Дегтярьов розробив нову конструкцію ручного кулемета ДП. Він був прийнятий на озброєння Радянської Армії, одержавши найменування ручного кулемету ДП (Дегтярьов-піхотний). За своїми бойовими якостями кулемет перевершував усі системи подібної зброї, що існували в той час. Його оригінальна конструкція втілила найбільш сучасні ідеї, відомі в збройовій справі. Характерними рисами кулемета ДП є мала вага, простота конструкції, надійність дії і гарна влучність стрільби. Високі бойові й експлуатаційні якості кулемета ДП висунули його на одне з перших місць серед ручних кулеметів всіх армій. Протягом своєї багаторічної служби кулемет ДП отримав позитивну оцінку воїнів Радянської Армії. Він був основною автоматичною зброєю стрілецького відділення, призначеною для знищення групових і важливих одиночних живих цілей на відстані до 800 м. Своє значення ручний кулемет ДП зберіг і в боях Великої Вітчизняної війни.
Отриманий в ході війни досвід його застосування дозволив зробити подальше удосконалення кулемета. У 1944 році була проведена його модернізація, за якої у конструкцію кулемета ДП були внесені зміни. Модернізований кулемет ДП, названий ДПМ, надійшов на озброєння піхоти Радянської Армії. Завдяки проведеним удосконаленням він став ще більш надійним і безвідмовним в дії, більш зручним у використанні і стійким при стрільбі. Трохи пізніше був сконструйований скорострільний авіаційний кулемет ШКАС, розроблений радянськими конструкторами Б.Г. Шпитальним і Й.А. Комарицьким. Темп стрільби цього кулемета - 1800 пострілів у хвилину. Такого високого темпу не мав жоден іноземний зразок.
З початком Великої Вітчизняної війни зусилля зброярів були спрямовані на створення протитанкових рушниць, необхідних для боротьби з фашистськими танками. У колекції ВОКМ є протитанкова рушниця системи Дегтярьова (ПТРД). У винятково короткий термін розробка нових систем рушниць була успішно довершена конструкторам В.А. Дегтярьовим. Протитанкова рушниця системи Дегтярьова (ПТРД) була однозарядною рушницею з ручним зарядженням і автоматичним відкриванням затвора. Рушниця при іспитах показала високі бойові якості і була прийняті на озброєння під назвою протитанкова рушниця зразка 1941 року. Вона сконструйована під розроблений перед війною 14,5 мм патрон, що відрізняється великою потужністю, яка забезпечує високу бронебійну дію кулі.Протитанкова рушниця зразка 1941 року системи Дегтярьова виявилася могутнім протитанковим засобом. Вона служила для боротьби із середніми і легкими танками і бронемашинами супротивника на відстанях до 500 м. Крім того, вона успішно застосовувалися для стрільби по кулеметах, гарматах, амбразурах дотів і дзотів, вогневим засобам, прикритим бронею. По своїй бойовій скорострільності протитанкова рушниця зразка 1941 року не поступалась іноземним системам. Потужність вогню в протитанкових рушницях зразка 1941 року сполучається з порівняно невеликою вагою - 17,3, що має особливо важливе значення для забезпечення маневрених якостей зброї. У бойовій обстановці її переносять два солдати. Для зручності транспортування в цій системі передбачене швидке розбирання зброї на дві приблизно рівні по вазі частини. Кожну з них легко може перенести одна людина. Важливою позитивною якістю протитанкових рушниць є їх велика надійність, особливо необхідна для цього виду зброї, тому що усунення затримок у стрільбі в момент танкової атаки супротивника украй важке.
Розроблена протитанкова рушниця відрізняються простотою конструкції, завдяки чому забезпечується зручність їх експлуатації в бойових умовах. Це дозволило воїнам Радянської Армії в короткий час освоїти принцип дії протитанкових рушниць, швидко виконувати їх розбирання і збирання для чищення й огляду і навчитися влучно стріляти. Простота конструкції протитанкових рушниць дозволила у важких умовах воєнного часу в найкоротший термін налагодити їх масовий випуск на заводах і ремонт у військах.
Перша Світова і Велика Вітчизняна війни висунули ряд нових вимог до стрілецької зброї, підлеглих одній меті - підвищенню вогневої потужності. Досягнення цієї мети виявилося можливим лише в результаті насичення військ автоматичною зброєю, переваги якої в скорострільності були до цього часу доведені на практиці. Сфера її застосування значно розширилася, особливо зі створенням спеціальних підрозділів, озброєних автоматичними гвинтівками, пістолетами-кулеметами й іншими видами автоматичної зброї. Зручність дії у траншеях і ходах сполучення, у лісі, усередині будинків і т.п., простота використання, у силу дуже простої їхньої конструкції, можливість мати при собі досить великий, запас патронів і, нарешті, висока скорострільність, зробили цю зброю дуже популярною. Важливу роль у впровадженні автоматичної зброї зіграла їхня надзвичайна простота пристрою, а звідси і технологічність і менші затрати при виробництві. Не можна також не відзначити, що велика увага була приділена при створенні їх надійності в різних умовах експлуатації.