Державні закупівлі
Оголошення
Сестринівка, мальовниче село на Вінниччині, було особливим місцем духовної сили для першого лідера незалежної України Михайла Грушевського. Тут народилася і виросла його мати Глафіра Захарівна, у Сестринівці 17-річною вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського.
У цьому ж селі провів своє життя батько Глафіри — місцевий священник Захарій Оппоков. Саме дід благословив свого любимого онука Михайла на навчання у Києві в університеті Святого Володимира.
У дитячі роки Михайло Грушевський неодноразово приїздив до Сестринівки, сюди він приїжджав і під час канікул в університеті. Михайло Сергійович надзвичайно тепло згадував ці подорожі у своїх «Споминах»:
«Але 1873 р., користаючи з можливості взяти двомісячну відпустку, батько повіз нас усіх до діда, до Сестринівки. Враження сеї великої подорожі покрилося враженнями пізніших аналогічних поїздок, і мало деталей зосталось з неї в моїй пам’яті. Але вони були незвичайно сильні, яскраві. Українське село, ліси, води, український народ, українська мова – все се ввірвалося в мою душу як якийсь інший, найкращий світ, до котрого я потім міг тільки душею і мрією тягнутися, відраховуючи місяць за місяцем ті три роки, коли батьки мої могли повторити сю подорож».
«…і коли я все-таки любив Сестринівку незвичайно, страшенно мріяв про неї й линув душею до неї цілими десятиліттями мого життя, то се було тому, що як-не-як се був властиво одинокий пункт, де я міг зв’язуватись з українською стихією, дотикатися до української землі, до її природи, до її культури – не вважаючи на всі дефекти тих форм, в котрих виступала ся стихія…»
«Життя в Сестринівці було для мене одним неустанним святом, де не можна було встигнути використати всіх утіх і приємностей, які розгорталися ним, і тільки з страхом зоставалося рахувати тижні й дні, які зоставалися до кінця сього свята...»
Про Михайла Грушевського
В історії українського суспільного життя ХХ століття важко знайти таку яскраву і самобутню особистість, якою був Михайло Сергійович Грушевський. Видатний вчений-історик, якому вдалося пробудити національну свідомість цілого народу просвітницьким, науковим шляхом, теоретик і практик українського парламентаризму, перший і єдиний Голова Центральної Ради УНР, творець її Конституції, громадсько-політичний діяч, який до своєї смерті і друзями, і ворогами по праву вважався «головним ідеологом українства».
Михайло Сергійович Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 року у м. Холмі (тепер місто Хелм на території Польщі). Походив, як пише він у своїй біографії, з бідної родини Грушів (пізніше Грушевських), що гніздилася в Чигиринському повіті. Були це переважно дячки й паламарі. Дід Михайла, Федір (батько тата), переїхав свого часу під Київ, у село Лісники, що допомогло батькові Грушевського, Сергію Федоровичу, здобути освіту і присвятити себе педагогічній діяльності.
1880 року Михайло Грушевський вступив до Тифліської гімназії, де захоплено читав книги з історії, літератури, етнографії України. У гімназії Грушевський робить і перші спроби пера (написав кілька оповідань, про які схвально відгукнувся І. Нечуй-Левицький).
У 1886–1890 pоках Михайло навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Його студентська робота «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя». Праця отримала золоту медаль, і після закінчення навчання Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії, де він працював як професорський стипендіат.
Молодий вчений з успіхом захистив у 1894 році магістерську дисертацію «Барське староство» і очолив кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті. Брав активну участь у діяльності Наукового товариства імені Тараса Шевченка, очоливши його у 1897 році, згодом приєднався до створення Українського Наукового Товариства, у 1905 році – Товариства українських поступовців.
Найважливішою справою життя Михайла Грушевського стала «Історія України-Руси», хронологічно доведена до 1658 року. Протягом 1897–1898 років він написав і видав перший і другий томи праці, у 1900 році закінчив роботу над третім, що був опублікований у 1936 році.
У травні 1896 року Михайло Грушевський одружився з Марією Сильвестрівною Вояковською (1868–1948), донькою священника греко-католицької церкви, вчителькою за освітою. Вона стала для Михайла Сергійовича доброю помічницею у житті і громадській роботі, всіляко підтримувала чоловіка в усіх його починаннях. 21 червня 1900 року у подружжя народилася єдина донька Катерина. Дівчина також поділяла погляди батька, цікавилася історією і соціологією. У 1938 році була репресована.
У середині грудня 1914 року Грушевського за наклепом заарештовують, обвинувачуючи у причетності до створення Легіону українських січових стрільців, висилають до м. Симбірська, де Грушевський прожив до осені 1915 року. На прохання Російської Академії наук та після протестів української і російської інтелігенції згодом його переводять до Казані, а потім до Москви, під нагляд поліції з позбавленням права педагогічної та громадсько-політичної діяльності. У Москві Грушевський продовжує роботу над багатотомною «Історією України-Руси».
4 березня 1917 року в Києві утворено Українську Центральна Раду. Грушевського заочно обирають її головою, і 12 березня він повертається з Москви до Києва. 10 червня 1917 року Центральна Рада Першим своїм Універсалом проголосила автономію України у складі Російської федеративної республіки, а 15 червня обрала і затвердила перший український уряд – Генеральний Секретаріат, на чолі з Володимиром Винниченком. 7 листопада 1917 року Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 року Четвертим Універсалом – повну політичну незалежність України від Російської імперії. 29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського головою Всенародних зборів Української Народної Республіки.
З падінням Центральної Ради, після перевороту гетьмана Павла Скоропадського, Грушевський знаходився в підпіллі і переховувався за межами Києва. До міста він повернувся в грудні 1918 pоку, коли припинила своє існування Гетьманська держава.
На початку лютого 1919 року Грушевський виїхав спочатку до Кам'янця-Подільського, де редагував газету «Голос Поділля» і працював над підручником «Історія України для трудової школи», а згодом – за кордон. Перебуваючи в еміграції, Михайло Сергійович змушений був змінювати місця проживання, мешкаючи із сім'єю то в Празі, то у Відні, то в Женеві. У цей час Грушевський редагував часописи «Борітеся – поборете!», «Наш стяг», а також плідно працював над багатотомною «Історією української літератури». В еміграції Грушевський дедалі більше відходить від політики й повертається до науки; повністю поринає в роботу в Українському соціологічному інституті в Празі. Разом з дочкою Катериною видає французькою мовою книги «Початок соціалістичного руху на Україні і женевський соцгурток», «З історії релігійної думки на Україні» та інші. Оселившись 1922 року в Бадені під Віднем, Грушевський займається лише «Історією української літератури» (написав чотири томи).
Восени 1923 року Михайла Сергійовича обирають дійсним членом Всеукраїнської академії наук (ВУАН). У березні 1924 року він приїздить із сім'єю до Києва, сподіваючись завершити працю над багатотомною «Історією України-Руси». У січні 1929 р. його, єдиного з тодішніх членів Всеукраїнської академії наук, було обрано дійсним членом Академії наук СРСР.
Дедалі ширше розпочала розгортатися і кампанія проти історичної школи, яку Грушевський створив після повернення з еміграції в Україну. Вченого заарештовують, звинувачують в антирадянській діяльності та організації «Українського національного центру», проте через деякий час відпускають до Москви на постійне місце проживання. У цей час він закінчує 10-й том «Історії України-Руси» (сьогодні цей твір – найповніша історія нашої держави), працює над 7-м, 8-м і 9-м томами «Історії української літератури», видає серію трактатів з історії громадської думки ХVІІІ століття в Україні.
Помер Михайло Сергійович раптово 24 листопада 1934 pоку, на 68-му році життя, в Кисловодську, де він перебував на відпочинку в санаторії. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Музей було відкрито у середній школі с. Сестринівка у 1996 році до 130-річчя з дня народження Михайла Грушевського. Сестринівка – родинна колиска його предків, її вчений вважав своєю духовною батьківщиною. До 140-річчя від дня народження Грушевського було побудовано нове приміщення для музею, оновлено і розширено експозицію. У 2006 році закладу присвоєно звання «народний», а нині він є відокремленим структурним підрозділом Вінницького обласного краєзнавчого музею.
Фонди закладу нараховують близько 400 предметів, щорічно музей приймає понад 4000 відвідувачів.
Матеріали музейної експозиції висвітлюють головні аспекти життєвого і творчого шляху Михайла Грушевського, його родинні корені. Історико-етнографічний комплекс характеризує с. Сестринівку другої половини ХІХ століття, коли туди приїздив Михайло Грушевський. В експозиції представлено родовід Оппокових, висвітлено роль діда Захарія Оппокова, священника Покровської церкви с. Сестринівка, в становленні світогляду молодого Михайла Грушевського. Свідки тогочасних подій – світлини і документи батьків, братів і сестер – розкривають величезну родинну шану, яку Михайло Сергійович сповідував до кінця своїх днів, опікуючись своїми рідними і близькими.
Надзвичайну цінність складають залікова книжка за 1893 рік студента богословського факультету Львівського університету Івана Березовського з власноручним підписом Михайла Сергійовича Грушевського, передана музею Олегом Івановичем Міклухою, головним лікарем Козятинської районної лікарні; витяг з метричної книги Покровської церкви с. Сестринівка за 1882 рік. Центральне місце в експозиції музею відведено матеріалам про період життя Грушевського як політика, що очолював з березня 1917 року по квітень 1918 року у період національного піднесення і відродження Української держави Українську Центральну Раду.
Наукова спадщина, архівні документи, листи, газетні публікації, вміщені в експозиції, засвідчують геніальну багатогранність Михайла Грушевського – людини енциклопедичних знань, організатора українського наукового життя, провідного історичного діяча у всеукраїнському і світовому вимірі.
У 2016 р. у с. Сестринівка відбувся V обласний фестиваль-конкурс музейних міні-експозицій «Віхи державотворення на Вінниччині», присвячений 150-річчю від дня народження М. С. Грушевського та вшануванню його пам’яті. У заході взяли участь 14 музеїв області.